Сторінка:1. Основа (Січень 1861).pdf/327

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

въ той безо́дний бурхъ, ди́витця, ей же Бо́гу, зъ вели́ким жа́лемъ на той одягни́й та ла́сий людъ, ди́витця та й ду́мае собі: »Бо́же мій! якъ тутъ оці пани́, у сій тісно́ті, біду́ютъ! Зо́лотом сся́е, у каре́ті іде, а яки́мъ во́здухомъ ди́ше!… Так оце́ вони́, ти́і роско́ши?… Або́, мо́же, отся́ гуркотня́, отсе́й го́мінъ, га́ласъ, гукъ, свистъ, — чи не се та пова́ба, кото́рою насъ ма́нять изъ ти́хихъ хуторівъ співу́чихъ до то́і мизе́рноі цивилиза́ціі?… Або́, мо́же, оця́ дорожне́та, що чоловікъ не прохарчи́тця и гниля́тиною за ті гро́ши, що гірко́ю пра́цею загорю́е, — мо́же, се вона́, та кра́ща до́ля одъ на́шоі убо́гоі, та не голо́дноі до́лі?«

Проманта́чились городя́не на своі що-ти́жня нови́і мо́ди; проілись на своі ла́сощи, проци́ндрили ба́тьківщину на дороги́і за́бавки; пійшла́ полови́на въ старці черезъ той дурни́й на́товпъ, черезъ ту навісну́ дорожне́ту; то вже тепе́ръ на́шого бра́та, хуторяни́на, до се́бе, до гу́рту, да грома́ди, до спільности заклика́ють. Змилосе́рдились, ба́тче, якъ тамъ ка́жуть, гума́нні лю́де, комфорта́бельні чоловіколю́бці, що скілько-то наро́ду по хутора́хъ не зна́е вели́кихъ благъ цивилиза́ціі, якъ отъ на Кресто́вському о́строві мужики́ зна́ють, що ма́ти, мужи́чка въ па́нській шля́пці, чере́зъ ну́жду, або́ чере́зъ леда́чу свою́ воспи́танность, рідну дочку́ продае́; змилосе́рдились надъ на́шою темното́ю, що ми, опрічъ ріллі́ свое́і та па́сіки, та чума́цтва, або́ про́стого ше́вства, краве́цтва, ри́марства, кушнірства, тка́цтва, кова́льства, то що́ таке́, нічо́го въ сві́ті не зна́емо, що́ по чімъ купу́етця и продае́тця: скілько одступно́го взя́ти грішми, або́ чимъ и́ншимъ, за рідного ба́тька, ма́тіръ, бра́та, сестру́ або́ й дити́ну, якъ ча́сто (ого́, якъ ча́сто!) бува́е по тихъ цивилизо́ванихъ сто́ронахъ. Боли́ть у нихъ се́рце, у тихъ письме́ннихъ и друко́ванихъ городя́нъ, що ми нау́къ іхъ и слове́сности пи́саноі не зна́емо; а про те сі добро́діі й забу́ли, що на одну́ со́тню ро́ківъ по пять разъ вони́ одъ старо́і нау́ки й слове́сности одцу́рувались, и сами́ ще не зна́ють, яко́і віри и яко́го смаку́ бу́дуть пере́дъ сме́ртю. Ми жъ, лю́де про́сті, якъ навчи́лись на варя́зькій чи на лито́вській, або́ по́льскій па́нщині за плу́гомъ до́бре ходи́ти и недолю́дківъ годува́ти, то й до́сі себе́ сами́хъ и білору́кихъ городя́нъ хлібомъ году́емо. Се, здае́тця, не лука́ва нау́ка; а въ васъ, городя́нъ, есть и ехи́дні нау́ки: е въ васъ такі нау́ки, щобъ до віку вічнёго тілько сами́мъ у зо́лоті купа́тись; е въ васъ и таки́і нау́ки, що хто кого́ проведе́ та