Сторінка:1. Основа (Січень 1861).pdf/328

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

знена́цька нася́де, того́ вели́кимъ чоловікомъ велича́ють. А въ насъ таки́хъ добро́діівъ зову́ть по́-просту пъя́вка́ми та людоідами; ми одъ таки́хъ, поли́ одрізавши, му́симо втіка́ти, аніжъ свій ро́зумъ и ду́шу іхъ лука́вою доро́гою пуска́ти. Мо́же, ска́же хто, що не втечемо́, хова́ючись по свои́хъ закапе́лкахъ, що доберу́тця вони́ до насъ коли́сь, якъ уже́ ви́ссуть уся́ку свіжу си́лу округи́ се́бе, и що, заста́вши насъ невмілими свое́і всеми́рнёі нау́ки, якъ-разъ підго́рнуть підъ свою́ корми́гу, и бу́де зъ на́ми те, що зъ ло́ндонською та ирла́ндською бідо́тою: тимъ би то лу́чче то́і до́лі лихо́і запобіга́ючи, сами́мъ намъ заворуши́тись у своіхъ хутора́хъ по-городя́нські и заздалегідь уже́ городя́нського ду́ху и ро́зуму набра́тись, бо, ка́жуть: во́ронъ во́рону оче́й не ви́клюе! Та́къ насъ ляка́ють и та́къ намъ ра́ють ти́і вожаки́ городя́нъ, що ви́думали прему́дрость ище́ мудрійшу одъ Христо́воі! А ми спро́ста, якъ намъ Богъ положи́въ на ду́шу, одвіту́емо: »То́ ще на́-двое ба́ба ворожи́ла, чи бу́демо ми въ городя́нъ підъ корми́гою, чи ні, а жидовіти намъ… ні, се не по на́шій нату́рі! Коли́ жъ уже́ спра́вді така́ на́ша до́ля, щобъ намъ до-віку не було́ просвітку, то лу́чче намъ усімъ одно́ на одному́ повміра́ти, аніжъ изъ свое́і пра́ведноі віри та въ жидівську, городя́нськимъ ро́бомъ, попереверта́тись?«

Ото́ жъ нічого намъ, пано́ве городя́не, симъ дорека́ти, що ми, мужику́ючи по хутора́хъ и се́лахъ, не такъ-то ква́пимось до вся́коі ново́і всеми́рнёі нау́ки, остаючи́сь у панівъ и въ жидівъ поза́ду. Ду́маете, мо́же, що ми цура́емось освіти? що въ обскуранти́змі, якъ мовля́ете, ми закоха́лися? що ро́зумъ нашъ ле́жнемъ звикъ изъ да́вніхъ даве́нъ лежа́ти?… Ой, ой, ой! я́къ-то воно́ зда́леку химе́рно вамъ усе́ здае́тця! Хто́ жъ ви́ненъ тому́ обскуранти́змові, коли́ ви тілько городи́ зна́ли освітою забезпе́чувати, а намъ не дали́ во́лі, безъ свого́ городя́нського поря́дку, хоть найме́ншу шко́лку, по грома́дському ро́зуму, у се́бе на селі завести́? Ро́зумъ нашъ ле́жнемъ изви́къ лежа́ли? Якъ же бъ воно́ и́нше ста́лося, коли́ дити́ну для нау́ки тре́ба изъ семъі ви́рвати и міжъ такі лю́де засла́ти, кото́рихъ не зна́ешъ и не відаешъ, яки́мъ вони́ ду́хомъ ди́шуть и що́ съ твое́і дити́ни зро́блять? Зновъ же й коштъ на ёго положи́ таки́й, за ту городя́нську нау́ку, що, мо́же, тілько съ ти́сячи въ одного́ господаря́ зна́йдетця на те й доста́токъ. Уже́ жъ воно́, учи́вшись тамъ міжъ городя́нськими діть-