Сторінка:1. Основа (Січень 1861).pdf/329

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ми, и одъ про́стоі свити́ни, и одъ про́стихъ звича́івъ та й одъ рі́дноі мо́ви свое́і одви́кне. Яки́й же зъ ёго бу́де семъяни́нъ у про́стій ха́ті, міжъ про́стими селя́нами? Лу́чче жъ ёму́ въ ба́тька та въ ма́тери про́стого господа́рства навчи́тись, аніжъ чужи́мъ у рідну се́мъю съ тими́ нау́ками верну́тись. Отъ воно́, якъ у насъ ро́зумъ нашъ ле́жнемь лежи́ть. Про се ви, городя́не, не турбу́йтесь. Мо́же, коли́сь на́ша грома́да впо́раетця зъ діломъ та пола́годить де́-що, що ви жъ намъ, набіга́ючи до насъ, для поря́дку попсова́ли, та тоді вже свое́ю во́лею и своімъ ро́зумомъ розбере́, до яко́і нау́ки тре́ба діто́къ изъ-ма́лку вправля́ти, — тілько такъ, щобъ и въ нау́ку дити́на вбива́лась, и одъ леда́чого товари́ства городя́нського не псова́лася. Бо, по на́шому про́стому ро́зуму, то́ ще не вели́ке діло, якъ одно́ знайти́, а дру́ге втеря́ти. Спаси́бі вамъ за тихъ високовоспи́таннихъ коза́чихъ, або́ мужи́чихъ, діте́й, що зъ на́шимъ бра́томъ не вміе вже й заговори́ти! Спаси́бі вамъ и за тихъ розу́мнихъ люде́й, що якъ понаізджа́ють изъ городівъ до насъ у го́сті, то въ ма́тери се́рце не на мі́сті за своіхъ простова́тихъ, неполо́ханихъ ище́, щи́рихъ душе́ю до́чокъ, по́ки панича́ съ ху́тора, або́ зъ госпо́ди не збу́де! Спаси́бі вамъ за тихъ ви́вяленихъ женихівъ, що своіми грішми ва́блять до се́бе найдоро́жший цвітъ хуторя́нокъ и селя́нокъ! Не хо́чемо ми нія́кихъ благъ цивилиза́ціі, коли́, за сі бла́га, діти на́ши не вмітимуть изъ на́ми, підъ на́шу ста́рість, розмовля́ти, коли́ вони́ насъ, а ми іхъ, черезъ іхъ вели́ку освіту, не розумітимемъ! Беріть собі на-віки и не пуска́йте до насъ ва́шихъ малёванихъ паничівъ, що вміють діво́чимъ ро́зумомъ и се́рцемъ, якъ паху́щою квіточкою, що-дня міня́ючи, забавля́тися! Неха́й догнива́ють у васъ по города́хъ ти́і по́скрібки цивилиза́ціі, що, мовъ зъ домови́ни упирі, на свіжу кровъ ки́даютця! И неха́й лу́чче ми бу́демо до віку вічнёго въ ла́таній сіромя́зі ходи́ти, аніжъ людськи́і слёзи кварта́ми міряти!

Се вамъ, городя́намъ, цивилизо́ванимъ лю́дямъ, о́дповідь на́ша на ва́ши зази́ви до спільности зъ ва́ми, до нау́ки, до практи́чнёі му́дрости, одъ кото́роі полови́на зъ васъ у зо́лоті купа́етця, а полови́на въ воню́чій грязі то́не, одъ пеке́льноі робо́ти чу́чверіе и зъ го́лоду ги́не. А що ми слове́сности ва́шоі кни́жнёі не зна́емо, то скажіте сами́: що́ жъ би съ то́го за добро́ було́, коли́бъ ми, сто літь наза́дъ, те жъ саме́, що й ви, чита́ли, и того́ само́го смаку́, що й ви, набіра́лись, та начита́вшись и набра́вшись того́