Сторінка:1. Основа (Січень 1861).pdf/332

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

кра́щого въ сві́ті не зна́ють. А ви, добро́дію, пе́вно не пора́ете на́шому бра́ту, хуторяни́ну, свій ти́хий холодо́къ на ту грукотня́ву та спе́ку міня́ти, або́ съ про́стоі сви́ти въ ти́і дорогі оде́жи вбіра́тися. На ва́шу Осно́ву ми зъ до́брою надіею спогляда́емо. Ми й сами́ вже такъ мірку́емо: що нема́ и въ сві́ті кра́щоі оде́жини, якъ на́ша про́ста сви́та. Якъ поду́маешъ, че́резъ яки́і вчи́нки лю́де собі ти́і сае́ти та оксами́ти добува́ють, то́, да́лебі, вона́ въ на́шій ду́мці сся́е кра́ще вся́кого дорого́го ка́меню на тихъ жупа́нахъ, або́ широ́кихъ па́нськихъ су́княхъ, — що ні одна́ жъ то гірка́ слёзи́на на те шорстке́ ткання́ не покоти́лася!… Да́лебі, здае́тця вона́ намъ яко́юсь ніби свято́ю ри́зою; и въ одно́го Бо́га тілько кра́ща оде́жа, якъ роски́не вінъ іі́ одъ кра́ю до кра́ю небеси́, усю́ въ зо́ряхъ блиску́чихъ.

Неха́й собі гуркотя́ть и сви́щуть чугу́нки, кому́ іхъ тре́ба. Коли́бъ намъ було́ тре́ба того́ ди́ва, то й ми бъ собі зроби́ли, бо грома́да — вели́кий чоловікъ и якъ схо́че, то на все до́бре спромо́жетця. Що́ жъ, коли́ не прийшо́въ ище́ нашъ часъ про чугу́нки дба́ти? Ще, мо́же, тре́ба пе́рше двори́ й хати́ повимітувати та тогді й до більшого діла бра́тись. Ато́ — тутъ насъ сміттямъ и вся́кимъ гно́емъ заки́дано, а намъ, забу́вши про свою́ бідола́шню госпо́ду, слідо́мъ за чужозе́мцемъ бігти!… Ні, ми такъ собі діло розбіра́емо, що, коли́ тре́ба на́ щось, щобъ одні лю́де, якъ отъ Ангеля́не, попе́реду всіхъ ишли́, то, ма́буть, и те тре́ба, щобъ и́нші, якъ отъ ми, украи́нські хуторя́не, поза́ду зостава́лися. Коли́ тре́ба, щобъ одні по города́хъ чу́чверіли, я́къ оть на́ші бу́рховці, то, ма́буть, и те́ тре́ба, щобъ дру́гі по хутора́хъ и се́лахъ міцни́мъ, неліченимъ здоро́въямъ, на́че дуби́ зеле́ні, тве́рдо на своій рі́дній землі стоя́ли. Зновъ же, коли́ тре́ба на сві́ті таки́хъ, щобъ уся́ку прему́дрость кни́жню розуміли, то, пе́вно, тре́ба й те, щобъ чоловікъ чита́въ тілько одну́ кни́жку, вели́кий Завітъ вели́кого всеми́рнёго Учи́теля, а Бо́жий миръ розумівъ більшъ се́рцемъ, ніжъ голово́ю. Бо й сами́ отті цивилиза́тори неха́й би ро́зумомъ своімъ збагну́ли: що́ бъ то було́, якъ-би́ нашъ братъ одда́вся все́ю душе́ю ще іезуітській нау́ці (а Іезуіти про́бували вчи́ти насъ и зъ го́лою ша́блею)!… Цивилиза́ція, ка́жуть, веде́ чоловіка до вся́кого ща́стя.... А якъ же ні?… Що́ тоді, пано́ве? де́ тоді візьмете люде́й свіжихъ душе́ю и міцни́хъ здоро́въямъ, щобъ и́ншимъ ро́бомъ зопсо́вану по всій землі жизнь по-