Цю сторінку схвалено
4
Почуемо славу, козацькую славу.
Почуемо та й загинемъ.
Оттакъ у Скутари козаки спивалы,
Спивалы, сердеги, а слёзи лылись;
Лылися козацьки, тугу домовлялы,
Босфоръ ажъ затрясся, бо зроду не чувъ
Козацького плачу; застогнавъ широкій
И шкурою сірый бугай стрепенувъ,
И фылю ревучи далеко, далеко
У сыніе море на ребрахъ пославъ.
И море ревнуло Босфорову мову,
У Лыманъ погнало, а Лыманъ Днипрови
Тую журбу мову на фыли подавъ.
Зареготався дидъ нашъ дужій
Ажъ пина зъ уса потекла.
«Чи спышъ, чи чуешъ! брате луже!
Хортыце! сестро!…» загула:
Хортыця зъ лугомъ: «чую! чую!»
И Днипръ укрылы байдаки
И заспивалы козаки.
У Туркени, потимъ боци
Хата на помости;