вже дуже небезпечно наказувати авторам так і так дивити ся, відчувати, писати, а так і так — нї.
Але в нових напрямах наших письменників ми бачимо і дещо більше: бачимо велику силу, самостійність і нїжність відчуваня, богатство нових образів, богатство (поза всякими похибками) мови. Бачимо й справдїшню, щиру боротьбу зв тупою буденщиною й злом. Є дещо такого, що його по імени назвати треба, називав же богато такого й Шевченко; та часи заміняють ся, йдуть на перед, а не у всїх є однаковий талан і міра. Лїпше — назвати, як мовчати, або й гарненько притакувати „скотському безобразію“.
А вже в таких над міру рішучих, односторонних критиках як д. Єфремова є деяка небезпека. Він хвалить „Виборця“ а осуджує „Рожу“; другий по нїм, може й девчім правдиво, осудить „Виборця“ (я чув і такий осуд!), а похвалить „Рожу“ або „Метеора“. А третїй? Третїй (а є у нас на жаль таких найбільше!) осудить і „Рожу“ і „Виборця“, щоб лиш дошкулити авторови або й — редакторови. Тай повинен же кождий поважний критик тяжити (особливо коли йде о напрями звісні у цїлій всесьвітній лїтературі!), що не у нього одного мусить бути в кешенї вся правда.
В. Коцовський.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|1903 Tom 21 Knyha 02.pdf/145}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
