ЗНАЙДЕНИЙ НА ДОРОЗІ ЛИСТЪ.
Якъ проідешъ за Ки́івъ версто́въ сто, и почне́шъ икъ Волині зближатися, заразъ постереже́шъ, що пішла́ передъ тобо́ю одмінна одъ на́шоі сторона́. Погля́нь по города́хъ, по місте́чкахъ, — усю́ди вда́рить тебе́ слідъ Русько-По́льськоі старосвіщини, и озна́ки ново́го порядкува́ння. Горби́ одъ да́вніхъ та́борівъ и городови́хъ валівъ, руіни па́нськихъ за́мківъ, зпустоша́лиі костёли, занеха́яні и обколу́пані непогодо́ю буди́нки-камяни́ці, — по всёму тому́ розу́мно подоро́жнёму, що тутъ коли́сь горожа́нность приняла́сь була́ міжъ лю́домъ тве́рдо, та ма́буть стоя́ла не на всіхъ чотирёхъ, що не вдо́ржалась….
Підъіздячи до Радомисля, вся́ко, въ ко́го есть о́чі, щобъ бачити, сиптаетця: »Що́ то чорніє величе́нне міжъ буди́нками? Чи то зоста́нокъ яко́і тверди́ні, чи руіна яко́го буди́нка безъ кри́ши?« Ні, то не зоста́нокъ, а тілько поча́токъ катели́цькоі кате́дри. Иншому здало́сь би, що въ сімъ краю́ неда́вно жили́ великолю́де: все, що тілько вони́ будува́ли, — будува́ли ши́роко й величе́нно; ажъ зра́зу повіявъ сме́ртний вітеръ, и люде́й тихъ не ста́ло; зоста́лись тілько до-півъ зро́блені діла́ іхъ рукъ. То й не руіна; руіною зовемо́ те, що ма́ло коли́сь свій по́вний кшталтъ, а се серде́шне будова́нне не дійшло́ й до свого́ зро́сту; и хочъ рунду́чниі стовпи́ стирчя́ть спра́вді такъ, якъ на руінахъ и пожарища́хъ, тілько жъ ко́жному бье въ вічи, що вони́ нови́і, не ве́тхиі; не розсипа́ютця вони́ мо́вчки посередъ кучугу́ръ пра́ху й тлі-
