оповіданням про тварин. Байка у нього ще те-ж прозаїчне оповідання, в якому, хоч і є змагання дати дотепні характеристики тварин, а з їхніх розмов утворити драматичні сценки, але художня вартість їх невисока і найголовніше значіння має дидактичний елемент.
Римський байкарь Федр (жив в I віці по Р. Х.) езоповські байки переказав латинскими ямбами і вніс у байку елемент громадсько-політичної сатири, але з художнього боку, порівнюючи з Езопом, він нічого нового не дав, як нічого нового не внесли в байку й середньовічні байкарі.
Рішуче зреформував байку тільки в XVII ст. французький байкарь Лафонтен (1621—1695). Лафонтен для своїх байок сюжетів сам не видумував, а брав їх у Езопа, Федра, з книги „Livre des lumières“ і в инших старих і нових авторів, але традиційні оповідання у нього набули корінної зміни. Його тварини змальовані з великою точністю: це живі істоти, в яких немає нічого неясного або абстрактного. Він відтворює зовнішній вигляд тварини, і як люде про людей, він по зовнішних рисах гадає про їхній характер: з'ясовуючи їхні вчинки мотивами, він керується людською психологією і цим надає тваринам людського характеру. Кожне оповідання збудовано, як драму, з інтригою, викладом і розвязкою. Мораль Лафонтен додавав до основного оповідання (иноді спочатку, а иноді вкінці) тільки з традиції, бачучи в їй необхідну складову частину байки, але центр ваги не в цьому; мораль можна зовсім і не читати, не втрачаючи закінчености вражіння. Крім того, у Лафонтена дієвими особами можуть бути неживі речі, або люде, і таким чином байка у нього губить традиційний звязок з тваринним епосом і перетворюється просто в алегоричне оповідання або побутову сценку.
Лафонтен дав досконалу форму байки: після нього
