Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/239

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


трещить кругом сухий комиш — і пошло пожарище гулять степом: геть покотить і дим і полом'я; гуля, як той запорожець. А вночі — батечки мої! Як воно горить хороше прехороше! Кругом гоготить та сяє, мов орда підступає, та розіклала огнища — і страшно, і весело!.. Через тиждень і не пізнаєш паленого степу — як рута зеленіє. Тільки то там, то там синіє сон та жовтіє горицвіт; по садам цвітуть голубенькі проліски; і вишеньки, і черешеньки, і груші, і яблуні окинуться пахучим біленьким цвітом; там що-ранок кує зозуля, цілісінький день висвистує іволга: покинь сані, візьми віз, що-вечір співа соловейко, а на вигоні дівчата затинають веснянки, аж округи луна йде.

Так тобі легко дихать, так весело… Прийдеш у хату, шапку об землю, а сам мерщій на коліна перед образами молишся і плачеш, плачеш і молишся! За що то Бor святий так любить своє созданіє? Чи достойни ж ми сього!..

А як настане косовиця, та вийдуть наші хлопці у степ! Попереду атаман; заломить бриль на-бакір, шаркне по косі разів зо два лопаткою — і пошов косить! за ним другий, третій, усі витягнуться мов стрічка по степу; ідуть мовчки, тілько коси блискають, тілько травиця да квіточки лягають перед ними; у долині недалечко підпідьомка перепелиця, а од покосів так і пахне материнкою та чебрецем; під ногами, мов розсипане добре намисто, червоніють половниці. Ось уже вечоріє; кашовар, почепивши на вила свитку, зійшов на могилу та знай маха, щоб ішли вечерять. Біля куреня уже стоять ваганки повнісінькі галушок з салом, або коли в піст, то з таранею. Прийшли хлопці, випили по корячку, сіли, їдять собі галушки, настромлюючи на спички. І пішли розказувать: Семен каже — підкосив деркача, Микита божиться, що накрив було шапкою на яйцях перепелицю, та якось-то

— 124 —