Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/243

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


розбить тугу. Гей цюцю, Стрілка! сюди! Давай, хлопче, коня. От і виїхав у степ на бурому; коник він кріпкенький; сіделечко на йому справне, козацьке; біля боку біжить Стрілка. Аж гульк — під перекоти-полем зайчик зобгався мов рукавичка, ушки прищулив, дух притаїв, і оком не здвине, а пильно дивиться. Тут так у тебе під серцем і тьохне… Спугнув зайця нагайкою — „а тю його!“ Зирк, Стрілка зосталась ззаду, обнюхує дурна якийсь кущик…

„А тю його, Стрілка!“ вона сердешна туди сюди, блись-блись очицями, як уздріла, як уляже! І пішла, пішла моя ластівочка!.. Стриже сіренький степом, тілько хвостиком киває, а вона за ним так і уляга, так здається от-от ухопить; а ти летиш за нею на бурому: чи стерня, чи рілля, чи толока, нічого не бачиш, тільки вітер свистить мимо ушей, аж дух тобі захвачує… То-то весело! У село вертаєшся уже повагом, а заєць, мов порося годоване, теліпається ув'язаний у тороках (бо не було зайця, щоб утік од Стрілки). „Глянь, глянь, Кулино! який заєць! Ходи сюда, Прісько!“ „Отце кумедія!“ балакають у селі на вулиці дівчата. „Та що тобі зайця! від нього і лисиця ніколи не втікає!“ каже Вівдя, та й зарегочуться вражі діти. А ти мов не дочуваєш, їдеш собі ходою, тілько люлечку потягуєш. А що на душі — не питай… Мов тебе комісаром вибрали!.. Під'їзжаєш до дому, а тут їсти — аж за живіт бере… Мерщій убіг у хату — нагайку на колочок, а сам за стол, їси собі добрий борщ з уткою; каша пшоняна так і розсипається; печене порося аж присмагло та ще що-небудь; вип'єш з півкварти тернівки або що; та й відпочивай добродію. Сам собі пан і знать нікого не хочеш!.. [1].

1840 р.

— 126 —
  1. Текст перевірено з перводруками: „Полтава“ — з першим виданням 1836 р.; байки — з вид. „Малороссійскія приказки“ — СПБ. 1836 2-го видання; все инше — із збірником „Ластівка“ 1841 р.