Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/263

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


царя, попросили у його добу на міркування і коли потім зібрались у його, то великий візир сказав свою думку про небезпеку й труднощі далекої подорожі, підтвердивши її байкою про „Голуба мандрівника“. Але царь не злякався і, щоб довести користь подорожі, розказав про „молодого сокола“, що викликало з боку міністрів нові заперечення, на які царь відповідав новими оповіданнями [1]. Врешті міністри побачили, що вони царя не переконають. Дабшелім вирядився в дорогу й щасливо досяг священої гори, де взнав, що недалеко від неї живе мудрий брамін Бідпай, або, як инші його називають, Пільпай, що значить „добрий лікарь“. Цей брамін, як про нього казали тубольці, „сходив по сходах вчености й був оздоблений, крім оздоб з різних чеснот, діямантом розуму; він покинув людей і, задовольняючись малим, зашив свої очі на світові речі й нищив

— 136 —
  1. Ось у короткому переказі зразок розмови між царем і міністрами:
    Молодий сокіл, розказував царь, упав з гнізда, його знайшов ворон, приніс у своє гніздо й виховав як власного сина. Коли сокіл підріс, то побачив, що він нерідний у цьому гнізді, і захотів покинути його. Ворон радив йому залишитись у гнізді і розказав про „худу кішку".
    У однієї бідної бабусі була кішка, що зовсім виснажилась, бо нічого було їсти. Одного разу вона взнала про гладку кішку, що годувалася з султанського столу, і пішла до неї. Але султан за день перед цим звелів убивати кожну кішку, яка наблизиться до його столу. Було вбито й худу кішку.
    Але сокіл настоював на своєму й розказав про „славетного вояка“. В одного ремісника був син, котрий почував, що народився для війни. Своїм мечем він здобув державу. Тоді ворон поступився й одпустив сокола. Сокіл літав де-кілька днів на волі і харчувався ніжним м'ясом молодих птиць. Одного разу він сів на високій скелі, відкіля побачив багато ловців, що ловили птиць; був тут і царь тієї землі. Молодий сокіл погнався за чаплею, за котрою гнався вчений сокіл, і спіймав її. Царь звелів піймати молодого сокола. Скоро він полюбив його і завжди носив на своєму плечі.
    Відсіля робиться висновок про користь подорожі. На це візир відповів, що не слід цареві міняти покій на турботи, але царь зауважив, що турботи приводять до бажаної мети, і розказав про „молодого тигра“. Один тигр був царем звірів. Навіть леви боялися ходити в його володіння. Коли-ж він помер, йому наслідував його молодий син, але звірі його вигнали, і царем став лев. Молодий тигр вирядився до звірів шукати помочи, але зайво. Тоді він покорився леву і своєю працею здобув його ласки й призначений був його наступником.