Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/291

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


у журливих словах до батьківщини безпритульного бурлаки на чужині, в піснях кохання, розпалених жагучими поцілунками закоханих, і в піснях розставання, розпалених горючими слізми очей дівочих, у ніжних і дбайливих словах матірок до синів, з якими щоденно вони готові були розлучитись надовго, надовго, як що не навіки.

Примітки. Витяг з статті Метлинського — „Замѣтки относительно южнорусскаго языка“ — вступ до „Думок і пісень“ (стор. 20—21).


Завдання I. Вияснити дe-які погляди Метлинського на підставі наведених уривків.



Думки й пісні.

Ой в степу могилa з вітром говорила:
Повій, вітре, ти на мене, щоб я не чорніла;
Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб на мені трави росла та ще й зеленіла.

 Будьте здорові, дядьки та братця!
 А дайте лишень за бандуру узяться
 Та на бандурі розіграться,
 В старині-бувальщині покохаться!

Ой не лізь, дядьку, в високії хати,
Бо там із тебе будуть глумовати!
Ой не лізь, дядьку, в панські хороми:
Там не чувати дідівської мови!
 Возьми, дядьку, гострий спис,
 Сядь на коня, та й у ліс!
 Там на волі, на просторі
 Скакатимемо доволі;
 Долі в полі спатимемо,
 Собі долі шукатимемо!

— 152 —