Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/305

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Хоч так-таки перебери в усім повіті,
Хоч з свічкою шукай, нема таки, нема!
А вже ума того було в нього́, ума!..
 А осьдечки й Семей Патика,
 Хоч голова була й велика,
 Та розуму вділив Господь їй трохи;
 Все жінки було слуха він Явдохи!
 Чи до людей піти, чи жито жати,
 Чи то другая де-яка робота, —
 Усім Явдоха вже розпоряжає!
 Ну, так що вже не вийде було з хати,
 Не тільки щоб без жінки за ворота,
 Воно-б то й чудно, а в людей буває! —

 Е! не такий був Опанас Куліш!
 То, бачиться, лежить він в ліву руку
 Голінний вдався на усяку штуку:
 Чи віз, чи колесо, чи то леміш
 Полагодить тобі, або сокиру, —
До його йди; він вже такий… хоч що утне!
З біди не раз визволював він і мене;
 Та йшли до його із усього миру!
А його жінка ще к тому й знахорювала,
Та таки так, що де-кому і помагала.

 Побеля його і Юхим Стонога:
 Так ні-завіщо згинув він, небога!
 Поки не зстарівся, було завзяття,
Була худобинка, — і люде поважали;
 А як на старість поховав він зятя
Й дочку, так таки те, що від печалі.
Та й так, – від чого, хто його вже знає, —
Що-дня, сердега, він в шинок, було, чвалає…
Не те, щоб сам він пив, — він і людців частує,

— 159 —