Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/315

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 Рідна мова, рідна мова!
 Мов замер без тебе я!
 Тільки вчую рідне слово —
 Обізвалось мов сім'я,
 Обізвався батько рідний.
 Що умер за козаків;
 Мов народ, учулось, бідний
 Застогнав із-під ляхів.

І здається: кінь ретивий
 Топче наших ворогів;
 Й бачиться: Дніпро спесивий
 Спину гне за-для човнів…
 Понеслися наші хлопці,
 Зашуміла хвиля гень…
 І при місяці й при сонці,
 Їдуть ніччю, їдуть вдень!

Було щастя, були чвари,
 Все те геть собі пішло,
 І як сонце із-під хмари
 Рідне слово ізійшло,
 Приняло козачі річи,
 Регіт, жарти, плач, печаль:
 Озоветься як із Січи,
 Стане сміх і стане жаль.


(Із Еленшлегера).

Пан посватався і взяв дівчину.
І прижив він з нею три дитини.

— 164 —