Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/331

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


нулим спричинилося до повної відсутности критицизму й до ідеалізації режиму Миколи І.

Є, в нас віра, царь і мова
І чимало нас, Словен,
Все своє в нас: ну, чого вам
Ще шукати в бусурмен? („Самотні співці“).

І навіть инколи здається, що відродження козацтва потрібне авторові тільки на те, щоб „цареві служити“, „ворога губити“, щоб обороняти свою російську „родину“ (батьківщину).

Проте цей офіційний патріотизм мирно вживався в душі автора з любов'ю до України, до її народу, до її поезії й мови:

Зрадник од людей ласки не знатиме.
Сам він од себе в пущі тікатиме;
Його рідне слово в пісні не грітиме.
Йому пісня в серці углем горітиме („Зрадник“).

Він з жалем зазначав, що „українсько-руська мова з дня на день забувається і мовкне, і прийде час — забудеться й умовкне“. Але до цього питання він підходив як романтик, він жив тільки минулим, і сучасне становище соціяльно пригніченого села та його соціяльне й національне визволення цілком не обходили нашого поета.

Форма віршів Метлинського. Вірші Метлинського з боку форми не дуже вдосконалено: найчастіше це силабична метрика, що инколи наближається до тоничного розміру народніх пісень: певного ритму майже немає в віршах Метлинського.

Зірочки погасли в ночнім небі,
В хмарах помутився ясний місяць…

— 172 —