Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/333

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Тут кожний рядок має свій розмір, кожне слово — свій наголос.[1]

Рими у віршах Метлинського здебільшого дієслівні, малохудожні і вимоги мелодійности, милозвучности далекі від ідеалу. Ось тому автор хоч инколи й захоплює читача, але вражає неохайністю й необробленістю форми, і це значно зменшує мистецький вплив творів Метлинського.

Значіння поезії Метлинського. Метлинський збагатив українську поезію новими мотивами відтворенням минулого життя України. Правда, це відтворення було романтичним, занадто суб'єктивним і далеким од історичної дійсности, але цим самим поет навертав своїх сучасників шукати в минулому стежок для сучасного і вивчати народню поезію, що зберегла найбільше пам'яток минулого. В цьому Метлинський був безпосереднім попередником Шевченка, який, одкинувши консервативну ідеологію поета-романтика, використав минуле для боротьби з сумним сучасним.

Продовжуючи перекладну діяльність Гулака-Артемовського та инших письменників, Метлинський дав зразки чеської, польської і німецької поезії і цим підніс значіння української мови як культурного фактора[2].

— 173 —
  1. У примітці Метлинський і сам пише: „Розмір в одних думках і піснях — народній, у других — суто-тоничний, у де-яких — тоничний-мішаний“.
  2. Крім загальних оглядів літератури (Огоновського, Петрова, Єфремова), про Метлинського є передмова д-ра Кир. Студинського до видання творів поета („Думки і пісні Амврозия Метлинського“, Львів, 1897); про погляди Метлинського — в книзі того-ж Студинського — „Літературні замітки“ (Львів, 1901).