Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/337

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


вас, і вам трапляються його вражіння, і ви визнаєте їх за свої. Він ніби не хоче висловити всього, що в його на душі, і ділиться разом з вами, не признаючись. Це достоїнство справжнього мистця, і не можна не бачити тут української вдачі… Характер віршів Могили визначається глибоким сумом і вірними зображеннями стародавнього побуту. Він чудово зрозумів поезію степового козацького життя; у його козак скрізь істота висока, але разом буйна й дика; сцену дії його покрито туманом і сльозами… Язик у „Думкахъ и Пѣсняхъ“ чистий, благородний й особливо оригінальний. Вірші щиро українські; Могила пише більш силабичним розміром, що иноді подібний до метричного, часто-густо міняється в тій-же п'єсі: в кожній думці своя форма. Поет не обмежує себе визначеною мірою, і тому в його все так вільно й безпосереднє, і думку висловлено цілком, і гармонія віршу відповідає гармонії чуття.

II. Мик. Дашкевич.

Любов до рідного слова Метлинський уважав ніби-то обов'язком любови до батьківщини, і в одному з його творів зображується сумна доля „Зрадника“, що „зневажає родину“. Ми не знаємо про відносини Метлинського до Харьківського гуртка українських літераторів, але можна гадати, що він поділяв їхню прихильність до українського слова і в єднанні з ним він черпав нове натхнення. Де-які з віршів Метлинського присвячено Мик. Костомарову (Ієремії Галці), Основ'яненкові та Ів. Срезневському. Де-який вплив цих письменників можна помітити і в поезії Метлинського.

— 175 —