Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/391

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Староста (лежачи).
Лисе́нку! дякую!.. Ти слабонив

Мене зо світу, де нема нічого
Для мене… Помремо братами. Друже!
Дай руку, і нехай в примирі нашім
Примириться із Польщею Вкраїна!…
Ой!.. Герцику… перекажи Марині,
Що я ії кохаю .. (Умирає).
 (Козаки збігаються коло Лисенка)

Лисенко.
Ох, душно!.. Підведіть мене хоч трошки…

Де пан-отець?.. А! осьде він: у мене
Вже й очи мутються… Прощай, пан-отче!

Анастасій.
О господи! Твоя і власть і воля!
Козаки і народ (прибігають з криком).
Слабода! слабода!.. На-що се і хто приказав
шанувати Ляхів?
Анастасій
Мовчіть… Вже й так Господь вас покарав!

Згляніть: ваш визволитель осьде мертвий…

Народ (кричить).
Лисенку! батьку! Хто його? Ох, дайте

Сюда убійника! Розірвемо!
Ізнечемо!.. Наш батьку рідний! на-що
Покинув нас!?…

Лисенко (тихо)
Ох!.. разстебніть мені… я хочу трошки

Сказать їм щось, та дайте мні водиці…
(Анастасій побіг за водою; Герцик
піддержує йому голову; Лисенко п'є
).

— 204 —