Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/399

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 Городах, слободах
 Травою,
 Водою,
Луною далеко геть одізвися!

 К ім'янитим панам,
 К неїмущим старцям,
 К козакам-молодцям,
 К чорнобровим дівкам
 У душах,
 У серцях,
Тугою, кручиною, пісне, заньмися!

Там де у лісі скеля крутая,
Дніпр через скелю реве і бурха́є,
Рветься і дметься, клекоче й гуде,
Й вітер пожовклії листя несе,
Де Задніпров'я, край опустілий,
Де нема хат, бовваніють могили,
Де нема гласу, виють вовки,
Де була Січа, жили козаки.
Ходив я ніччю; місяць червоний
Сидів у хмарі й бурю нагонив;
Сп'ялись на дибки степи пісчані.
Тогді із лісу, вся у тумані,
Вийшла до мене якась молодиця:
Співай, казала, для всього роду,
Співай, казала, для всій родини.
Співатиму, співатиму, поки гласу стане,
Хоч і слухать не захочуть, я не перестану.

Примітки: Сосна — правий приток р. Дону. Сян — річка, що поділяє українську частину Галичини від польської. Слобода́ — село, колись вільне від пан-

— 208 —