Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/405

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Горе, горе багатому,
Що́ в гордощі панській
Дурницею нарікає
Голос правди братський!

Горе, горе безумному,
Що́ братів змущає,
У почесті, у розпусті
Слободи шукає.

Горе вченим, що од простих
Світло заховали,
Для користи, для мамони
Правду уживали,

Всім продажним филозофам:
Од духу святині
Розвіються їх хитрощі,
Як пил по пустині!

День великий, день воскресний,
День суда й любови,
Перед ним туман предиде,
Сліз туман і крови…

А в тумані сонце світить,
Туман розганяє:
Сонце правди незахідне
На ввесь світ засяє!

День великий, день воскресний,
День божої сили!…
Розкриються великії
Народні могили.

Прокинуться всі народи,
Завіт вічний приймуть,
Ворогів тисячолітніх
Вороги обіймуть:

— 211 —