Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/421

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Загальний характер лірики Костомарова. Мотиви лірики Костомарова нагадують твори Метлинського, але з помітним зменшенням суто-романтичних образів. Костомаров з охотою користується історичними фактами („Співець Митуса“, „Дід пасічник“) або народніми піснями й легендами. В напрямі цих симпатій поета видно ученого історика, який, відтворюючи минуле, не шукав там порятунку від сучасного, а лише брав його до уваги.

Правда, і в Костомарова ми здибуємо козака, лицаря на чолі війська, гайдамацького ватажка; подибуємо грізну, жахливу природу, але все це позбавлено безгрунтовної романтичної ідеалізації і наближається до дійсної історичної правди. Присвячуючи чимало творів відтворенню сучасного в наслідуваннях народнім пісням, Костомаров і тут додержується етнографичної правди: тут і хлопець, що сумує за любою дівчиною, і дівчина, що пропадає за коханим, і зрадлива жінка, хоч всі ці мотиви автор все-ж-таки часто штучно збільшує („Дівчина“), надаючи їм сентиментально-романтичний вигляд.

У Костомарова в ліричних творах ми спостерігаємо ще одно: надуманість, риторичність поезій. Знов таки тут виявляється високий інтелект ученого, що не може не виявитися навіть під час поетичного піднесення („На добра-ніч“). Ось чому поезії Костомарова не захоплюють читача своїм естетичним боком, а звертають увагу переважно своїми думками, своїми поглядами. І що до ідейного боку творів, то тут Костомаров пішов значно далі Метлинського. В його поезіях ми вже почуваємо свідомого громадянина, демократа, що не буде співати про віру і про царя в

— 219 —