Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/423

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


втилі попередньої школи; в його поезіях зразу-ж сидно певний світогляд, і цей світогляд не суперечить ролі Костомарова в 1847 р. („На добра-ніч“, „Пісня моя“).

Горе, горе багатому,
Що в гордощі панській
Дурницею нарікає
Голос правди братський!—

так каже поет, і в подібних уривках ми вбачаємо людину, що пізніше складала статут Кирило-Методієвського братства.

П'єси. Сюжети своїх українських п'єс Костомаров брав з історії України і цим задовольняв перш за все свої інтереси ученого історика („Сава Чалий“, „Переяславська ніч“, „Українські сцени з 1649-го року“). У цих п'єсах автор виявив свою щиру прихильність до вільнолюбних змаганнів українського народу в минулому: герої його б'ються за волю батьківщини й за знесення соціяльних кайданів (як Лисенко, Хмельницький, Марина), а зрадники (як Сава Чалий і Гнат Голий) вмірають лютою смертю. Але-ж тут ще ми бачимо відсутність критичного відношення до історичних подій і засліплення релігійно-національними забобонами: так, він ще цілком неправдиво освітлив ролю євреїв у релігійних взаємовідносинах на Україні в XVII ст., і навіть всю боротьбу козацтва за своє національно-соціальне визволення поясняв ще, переважно, релігійними (боротьба за православіє) і національними мотивами (ворожнеча до ляхів). Учений історик ще не виявився тоді в Костомарові, і він йняв віри безкритичним історичним компіляціям про

— 220 —