Сторінка:20-40-ві роки в українській літературі (1922).djvu/427

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


аніж Метлинський. Ми спостерігаємо тут, з одного боку, досить правильний метротоничний склад, без силаб Метлинського, а з другого — користування народньою метрикою, з т. зв. логичними наголосами. Але мова Костомарова далека від досконалої: чимало русизмів („прежній“, „пепелище“), чимало невдалих неологізмів, які легко можна замінити народніми виразами („відпочіння“). Перекладаючи твори Байрона та инших письменників, Костомаров, видима річ, шукав нових слів, нових зворотів думки, і тут инколи й помилявся. Але самий факт бажання поета поширити теми української літератури, вивести її на шлях загально-слов'янського літературного відродження — ці творчі шукання дуже цінні для українського письменства тієї доби, яку безпосереднє заступила школа Шевченка [1].



Творчість М. Костомарова у світлі критики.

І. С. Єфремов.

Як поет, не займе Костомаров визначного місця в історії нашого письменства. Його поезії та дві драми й кілька драматичних уривків, опубліковані р. 1838—39 під псевдонімом Ієремії Галки, то гріхи, мовляв, молодості, до яких

— 222 —
  1. Про Костомарова—поета окремих праць немає, крім відповідних розділів у загальних курсах історії української літератури (Петрова, Огоновського, Єфремова).
    Про життя Костомарова в звязку з його поетичною й науковою творчістю — в книзі Д. Дорошенка — „М. І. Костомаров. Його громадська й літературно-наукова діяльність“, К. 1920 (тут і повна бібліографія).