Сторінка:3. Основа (Березень 1861).pdf/271

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

наро́дній о́бразъ, дарма́ що на ёму́ паха́рський пітъ густи́мъ пи́ломъ припа́в. Гли́боко гля́нули ми съ Квіткою въ ду́шу свого́ про́стого лю́ду и сами́ загада́лися, звідкіля́ въ ёго́ та гли́биня несказа́нна....

Загада́лись, аж тутъ Шевче́нко го́лосно на всю Украіну озва́вся, мовъ у́сі співи наро́дні и всі людські слёзи разо́мъ заговори́ли. Підня́въ вінъ зъ домови́нъ німу́ нашу́ па́мять, ви́звавъ на судъ на́шу мовчазну́ старосвіщину и поста́вивъ передъ нею Украінця, яки́й вінъ есть тепе́ръ, яки́мъ вінъ черезъ сво́ю исто́рию ста́вся. Хто жъ би тутъ не доми́слився, або́ ду́шею не почу́въ, що, ви́купавшись у сво́ій кро́ві, перебу́вши несчисле́нні руіни и поже́жи, му́сили на́ши пре́дки бага́то у свою́ ду́шу одъ да́вніхъ ча́сівъ зачерпну́ти! Намалюва́вши самъ себе́ у своіхъ ду́махъ, намалюва́вши старо́го Перебе́ндю, ба́тька й ма́тіръ Катери́ни, та й саму́ Катери́ну зъ іі́ щи́римъ коха́ннямъ и вели́кими му́ками, Шевче́нко за́разъ яви́въ висо́кий истори́чний спо́собъ слове́сноі живо́писі; бо й ёго́ вла́сний о́бразъ духо́вний и вся та сімъя́ ріднихъ ёму́ душъ — всі вони́ були́ истори́чні ча́да на́шоі старосвіщини. Узя́въ вінъ го́лосъ и складъ свое́і ре́чи висо́коі одъ тихъ пісе́нь и думъ, що вже тільки ми, хуторя́не, слу́хали и се́рцем розуміли; душа́ поэзіі на́шоі наро́днёі не-письме́нноі ста́лась душе́ю ёго́ му́зи. Ши́роко вінъ обня́въ Украіну зъ іі́ моги́лами кріва́вими, зъ іі́ страшно́ю сла́вою, и співану наро́дню річъ оберну́въ на живо́писъ того́, що́ було́ и що́ есть на Вкраі́ні. Ёго́ уста́ми ввесь нашъ наро́дъ заспіва́въ про сво́ю до́лю: тимъ ёго́ сло́во голосно́ю луно́ю розлягло́сь усю́ди, де лила́сь на́ша кровъ, де лежя́ть наші ко́сті — уся́ке се́рце одъ ёго́ співу стрепену́лося.

Квітка пе́рвий зрозумівъ поэзію на́шихъ наро́дніхъ звича́івъ, я́ко семъі благо́і, пра́ведно лю́дськоі. Шевче́нко намъ яви́въ поэзію на́шоі жи́зні наро́днёі. Квітка здивува́въ насъ усіхъ, показа́вши вели́ку героічну ду́шу въ ти́хому, сми́рному о́бразі паха́рському, въ сільско́му житті про́стому. Шевче́нко давъ намъ збагну́ти іі́ глибиню́ таемни́чу: ви́звавъ вінъ передъ на́ши о́чи забу́ту давнину́ украі́нську, и поба́чили ми, що ся душа́ смире́нна не дня́ми, не года́ми, а цілими віка́ми, въ біда́хъ и напа́стяхъ пробува́ла, та й не знікче́мніла, не знітилась, нечести́вій во́лі слуго́ю не вчини́лася, а гли́боко сама́ въ се́бе вхо́дила и, пону́ро середъ своіх лу́кавихъ люде́й сто́ячи, свое́і пори́, свое́і до́лі мо́вчки ви-