гляда́ла. Отъ же, якъ осия́ла Квітку, зъ ёго́ простоду́шними тво́рами, огне́нная поэзія Шевче́нкова, тоді розу́мно ста́ло намъ, що Нау́мъ Дротъ — той же Кішка Самійло наро́дній, бо ви́державъ вінъ про́бу не ме́ншу одъ Самійловоі, живучи́ до́ма на чужи́ні, и вікъ за вікомъ біду́ючи, не погну́вся, не зни́зився ду́хомъ тверди́мъ и висо́кимъ.
Шевче́нко — нашъ поэтъ и пе́рвий исто́рикъ. Шевче́нко пе́рше всіхъ запита́въ на́ші німі́ моги́ли, що́ вони́ таке́, и одному́ тілько ёму́ дали́ вони́ ясну́, якъ Бо́же сло́во, о́дповідъ. Шевче́нко пе́рше всіхъ доду́мався, чимъ на́ша старосвіщина сла́вна и за́ що прокляну́ть іі́ гряду́щі ро́ди. Такъ, якъ ёму́ само́му пісня наро́дня дала́ тонъ до висо́коі ре́чи, такъ и вінъ давъ намъ усімъ пра́ведний тонъ, якъ намъ свое́ сло́во стро́іти. Ви́соко надъ на́ми підня́въ Шевче́нко поэти́чне світло свое́ — и ста́ло ви́дно по всій Украі́ні, куди́ зъ насъ ко́женъ му́сить простува́ти. При сёму́ сві́тлі вся́кому ста́ло розу́мно, яки́й спра́вді славе́тний та вели́чний у своій просто́ті той сільськи́й миръ, съ кото́рого Квітка ви́бравъ свою́ Мару́сю зъ іі́ семъе́ю поэти́чнёю. При сёму́ сві́тлі вся́ке поба́чило, що на́ши звича́і наро́дні — та ж сама́ исто́рия наро́днёго ду́ху на́шого, що й наро́дня пісня, що й наро́дня ду́ма, тільки не вся́кому, а ви́счому, поэти́чнёму по́гляду одкрива́етця іхъ краса́ и пова́га. Вся́ке розу́мне зрозуміло, що намъ у своій слове́сності ні-за-кимъ слідомъ ити́, якъ тілько за своімъ ге́ніемъ наро́днімъ, кото́рий мовчи́ть у на́шихъ па́нськихъ та черне́чихъ літо́писяхъ, ни́шкомъ живе́ въ звича́яхъ и го́лосно гово́рить тільки въ наро́дній ду́мі та пі́сні.
Був на світі Коніський — и свое́ю Исто́риею Ру́ссовъ, мовъ яко́ю завісою малёваною, закри́въ одъ нас старосвіщину, ажъ по́ки Шевче́нко не розідра́въ, не розпана́хавъ тиі завіси. Прийшо́въ слідомъ за ним Котляре́вський — и свое́ю Енеідою изроби́въ зъ на́шоі мо́ви про́стоі жи́зні зъ іі́ звича́ями розу́мними мо́въ-би яки́йся смітни́къ за па́нськимъ за́двіркомъ. Одверну́лись одъ то́го смітника́ оби́два на́ши поэти и появи́ли и́ншихъ Украі́нцівъ зъ Украінками въ Мару́сі, въ Серде́шній Окса́ні, въ Ко́зирь-Дівці, въ Катери́ні, в На́ймицці и в и́ншихъ пра́веднихъ утво́рахъ поэти́чніхъ.
Квітка пе́рвий довівъ Украінців до слізъ мо́вою украінською, и тимъ намъ показа́въ, що ми ще не звели́сь ні на́ що: есть
