Сторінка:3. Основа (Березень 1861).pdf/273

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

бо въ насъ що́ розказа́ти по-сво́ёму, есть над чимъ запла́кати. И вели́кого, ма́буть, сто́іть наро́дъ нашъ про́стий у своіхъ домотка́нихъ свити́нахъ, коли́, ввійшо́вши въ ёго́ се́мъю, найрозумнійший, найуче́нший зъ насъ ма́е собі ту се́мъю за свою́ рідну, — сами́й могу́щий и просла́влений зъ насъ, сами́й висо́кий и чи́стий ду́хомъ не одцура́всь би Мару́сю рідною сестро́ю зва́ти, и іі́ ма́тіръ — рідною ма́тіръю, и іі́ ба́тька — ріднимъ ба́тькомъ. От-таки́мъ-то лю́домъ убо́гимъ и смире́ннимъ Квітка нашъ передъ усімъ світомъ похвали́вся: чи е мовъ таки́й дру́гий на всёму́ сві́ті вели́кому?

Ску́пились ми коло Квітки, скілько насъ було́ тоді одниі віри, одно́го ро́зуму. Ма́ло було́ насъ, бо и́ншихъ невірна городя́нська нау́ка знівечила, а тихъ ну́жда до землі прихили́ла; а все жъ почу́ли ми гли́боко въ се́рці, що ми — ми, и спра́вивъ се вели́ке діло Квітка. Шевче́нко заста́въ насъ уже́ гото́вими слу́хами ёго́ ду́ми смутни́і, и до невели́чкоі грома́ди на́шоі поча́въ земляківъ зо всёго́ світу склика́ти.

Озва́лись до кобзаря́ зъ ріднимъ вита́ннямъ на Кавка́зі, на Сибі́рі, за Бенде́рами, за Слу́ччю й за Дуна́ем. Що́ тілько живе́ було́ зъ украінського ро́ду по всёму́ сві́тові, все стрепену́лося, нашоро́шило у́ши и въ се́рце прийняло́ благовіствува́ння свое́і наро́дности. Шевче́нко ставъ мовъ би висо́кимъ корогво́мъ середъ роспоро́шеного на ти́сячахъ миль на́шого лю́ду, и съ того́ ча́су всі въ насъ поділи́лись на живи́хъ и на ме́ртвихъ, та й до́вго ще діли́тимутця. Сло́во ёго́ животворя́ще ста́лось ядро́мъ но́воі си́ли, про кото́ру не ду́мали й не гада́ли за Котляре́вскаго найрозумні́йші зъ на́шихъ земляківъ, а та но́ва си́ла — наро́дність. Вона́ насъ ро́дичами поміжъ собо́ю пороби́ла, у бра́тню се́мъю зъедно́чила и на́ше украінське суть на віки ві́чні утверди́ла. Шевче́нко чи́стимъ по́двигомъ слове́снимъ докінча́въ діло, за кото́ре гетьмани́ на́ши нечи́стимъ се́рцемъ бра́лися. Шевче́нко, воздви́гши изъ упа́дку голосну́ мо́ву украінську, назнамена́въ широ́кі гряни́ці на́шому ду́ху наро́днёму. Тепе́ръ уже́ не мече́мъ на́ше наро́дне пра́во на вра́жихъ тверди́няхъ зару́бане, не шпарга́лами и печа́тьми супроти́въ лука́вства людсько́го стве́ржене: у ти́сячахъ вірнихъ душъ украінськихъ воно́ на само́му дні захо́ване и тисячолітніми спо́минками запеча́тане.

Сло́во, не що́ и́нше, якъ рідне сло́во, верну́ло намъ пова́гу