В основу сеї розвідки лягли численні листи Орлика до шведського правительства і ріжних достойників з 1711—1741 рр., що переховують ся в шведськім державнім архиві, у віддїлї „Cossacica“. Ся значна збірка обіймає 35 листів до королївського правительства; з того ми подаємо тут в додатку 31 лист, поминаючи при тому 4 листи, бо вони повторяють лише передущі; потім 33 листи до барона Ґустава Генрика Міллєрна, радника заграничної експедиції (ombudsrăd), з 1711—1718 рр.; дальше 5 листів до такогож радника барона Кастана Фейфа, писаних з Крістіанстада в р. 1716 і врештї 10 листів до ріжних членів ради (Ц. Юллєнборґа і Д. Н. фон Гепкена) з 1720—1741 рр. Остатнїй лист Орлика (до Гепкена) має дату: Bucurestini, 30 Mai, 1741. Ся кореспонденція, що обіймає тридцятилїтнїй обсяг часу, цїкава з багатьох поглядів. Вона свідчить нам про матеріяльну нужду і потребу, що терпіли в Швеції українські вигнанцї; але показує також, який фантастичний оптимізм одушевляв до самого кінця Орлика, „гетьмана війська Запорожського“.
5 цвітня 1710 Филип Орлик зложив в Бендерах присягу, як нововибраний по помершім Мазепі гетьман, майже проти своєї волї, що твердить він в своїх листах. Вибір був затверджений Каролем XII 10 мая 1710 р. В виданім при тій нагодї до Запорожського війська дипльомі (документ знаходить ся в шведськім державнім архіві) король хвалить мужність і вірність Орлика і „inclutae gentis Rossiacae, sub jugo impotentis dominationis Moscoviticae anhelantis“, а рівночасно приобіцює, доки український нарід не здобуде давнїйшої
