2 |
Альфред Єнсен |
волї, доти не складати збруї против московського царя, боронити цїлости границь України і бороти ся з спільними ворогами.
Одначе шведський лицарський король не був вже в станї сповнити ті гарні приреченя і коли в лютім р. 1713 він, турецький вязень, змушений був покинути Бендери, то положенє Орлика, що зістав в тім містї на дальше, стало дуже скрутним і в полїтичнім і в економічнім зглядї. З 14 листів, писаних Орликом до Кароля XII, по латинськи, власноручним гарним письмом, — ми бачимо, з яким непохитним довірєм споглядає гетьман до свого високого протектора, котрий „покоряє не тілько ворогів зброєю, але й своїх підданих добродїйствами“. Але скоро той тон зміняєть ся: Орлик починає жалувати ся на грошеві трудности, бо на нього настають з своїми жаданями і турецькі вірителї і висланцї з Сїчи; вказує він також на інтриґи і обманства Москалїв і висловлює побоюваня, „оминувши Харибду московського утиску, впасти в Сциллу турецької напасти, як що король не поведе його і його вітчину до рога Доброї Надії“. Він хотїв би визволити з „сього варварського краю“ і в однім з листів з р. 1713 ми читаємо такий стогін наболілої душі: „Salva me, Domine, ne peream!“
В листах до Міллєрна Орлик висказуєть ся ще щирійше. В листї з 27 падолиста 1713 року з Бендер він описує, як вірителї запізвали його до суду і з якими трудностями вдало ся йому виєднати двохмісячне продовженє речинця заплати; коли він не зможе заплатити, то пропаде зі своєю родиною. Підіймаючись нераз в своїм способі вислову до поезії, Орлик порівнує свій відїзд з Бендер з виходом Жидів з Єгипту „від варварського народу“ і зітхає „на ріках Вавилонських“. Особливу любов має він до образів, взятих з житя моряків, і прирівнує себе до чоловіка, котрому буря розбила корабель: „Як корабельник, котрого застануть в океанї противні вітри, змучений тим виглядає ясної погоди і спокійного порту, так і я, мучений безнастанними нещастями, заведений в своїх надїях, очікував і очікую обіцяної потїхи від його королївської величности“.
Але, не зважаючи на таке сумне, безвідрадне положенє, Орлика більше займала будучність України, нїж його власна користь або особиста потреба і власне сей негаснучий ідеалїзм робить так симпатичною особу Орлика, коли навіть він стоїть на кепській дорозї, в порівнаню з самолюбним майже завсїди Мазепою або легкодушним, короткоглядним Войнаровським. Правда, в своїх полїтичних планах Орлик нестійкий і піддаєть ся фантазії, але як раз в сїй безпрінціпній хиткости ми видимо
