Цю сторінку схвалено
Та вже щось мій вороненький въ воротяхъ спіткнувся.
Ой Богъ знае, коли вернусь, въ якую годину:
Прийми жъ мою марусеньку, якъ рідну дитину,
Прийми іі, матусенько — всі у Божій волі:
Бо хто знае, чи живъ вернусь, чи ляжу на полі.
— Ой рада бъ я Марусеньку за рідну приняти,
Та все не такъ вона мене буде шановати.
Ой не плачте, не журітесь, въ тугу не вдавайтесь —
Загравъ мій кінь вороненький, назадъ сподівайтесь.