Сторінка:CIA-RDP82-00047R000300180005-3 Resettlement of Czech peasants in Western Ukraine.pdf/2

ними. Що б ми не казали, вони уникали відповіді і переводили розмову на що небудь інше, тому було неможливо досягти взаємопорозуміння з ними. У відповідь на наше запитання про речі, що були нам обіцяні, вони сказали, що Совєти й самі перебувають у крайній нуженності та не можуть нічого нам надати. В результаті ми не мали насіння і наша сім'я змогла засіяти тільки l½ гектари під час весняного сіву в перший рік з 6½ гектарів, які були передані в наше розпорядження. Коли ми прибули, сім'я, що займала це господарство раніше, мала засіяними озимі пшеницю, ячмінь, овес та ін. біля 2½ гектарів які ми обжали в липні 1947. Врожайність була непоганою, вихід в перший рік — близько 25 центнерів пшениці з гектару. Ми мали один гектар пшениці, пів гектару жита, менше ніж пів гектару картоплі та інше на решті землі.

3.

Ми ділили село Підцурків з українськими сім'ями, які прибули незабаром після нас, чехів. Ці українці жили перед цим під Люблином, на захід від Бугу в Польщі. Як ми зрозуміли їх, вони залишили Польщу в 1945-46 роках з різних причин. Ходили чутки, що дехто з них були зігнані тамтешніми поляками, дехто сподівався на краще життя в СРСР і дехто був примушений радянською адміністрацією до переселення в Україну. Ці сім'ї які зрештою опинилися в нашому селі спочатку були поселені в районі Житомир—Херсон—Запоріжжя. Знайшовши умови там нестерпними, в пошуках порятунку від голодної смерті, вони самовільно залишили ці місця і вирушили зупинившись в Підцуркові. Я не знаю, яким був їх правовий статус на той час. Вони були членами колгоспу та підлягали переслідуванню за виїзд без дозволу. Втім, в мене склалось враження, що режим був надто хиткий на той час для того, щоб встановити контроль в цій галузі і якби люди не були так знесилени голодом, вони могли б здійснити місцеве повстання. Оскільки чехи не полюбляли адміністративну та політичну активність, ці українці шкидко перебрали на себе всю відповідальність за цю роботу. Вони так само як і ми перебрали будинки та поля чехів, що жили тут раніше. Вони були досить перелюдненими втім, жили по дві та по три сім'ї в будинку.

4.

Вже восени 1970 ми стали об'єктом пропаганди про переваги колективного сільського господарства з метою переконати нас увійти в колгосп. Тим не менше, ми не піддавалися. Під час жнив, у липні 1949 українцям в нашому селі було запропоновано як альтернатива вступ до колгоспу чи ув'язнення. Було можливим чинити тиск у такий спосіб, оскільки вони нелегально залишили колгоспи в районі Житомир—Херсон—Запоріжжя і стали після цього об'єктом переслідуванням. У сусідніх селах деякі селяни відмовилися вступати до колгоспу і були відправлені у в'язницю, і тоді решта здалися і вступили. У 1950-му, в сусіднім селі, ті, хто не приєднався до колгоспу, не мали права орати землю, відповідно, половина площ була не засіяна. В нашому селі всі вступили до колгоспу не пізніше осені 1950. Найбільш ефективним засобом загнати наших фермерів у колгосп було встановлення важких податків і зборів. У 1947 ми сплачували тільки натуральні податки, а не за встановленим тарифом. Проте восени 1947 нам вдалося засіяти більшу частину нашої площі озимимим і в 1948 ми мусили сплачувати податки відповідно до засіяної площі. У 1949 ми мали наступні квоти на державні закупівлі майна нашої сім'ї: зерно: з приблизно 100 зібраних центнерів — 69 мусили бути передані державі. картопля: з приблизно 80 зібраних центнерів — 40 мусили бути передані державі. бобові: з приблизно 15 зібраних центнерів — 10 мусили бути передані державі. До дого ж ми були обкладені збором в 270 літрів молока та 125 кілограм м'яса з нашої єдиної корови. Це, звісно ж, мало бути купленим на відкритому ринку і поставлене державі. І, насамкінець, ми були обкладені також збором в 5 200 рублів грішми. Для того, щоб сплатити його, ми продали коня за 2 100 рублів і корову за 1 600 рублів. Ми отримали 400 рублів за зерно, яке віддали державі за державними цінами. Такі податки відверто були розроблені, щоб примусити нашу сім'ю вступити у колгосп. Ми змогли сплатити всі податки в той рік, але тільки коштом багатьох голодних днів для нашої сім'ї. У травні, в 1950 ті, хто досі не вступив до колгоспу, були зобов'язані платити навіть більші податки, в той час як у колгоспі були відносно нижчі збори, які було легше сплачувати окремим сім'ям, залученим до колгоспу. (Тим не менш, вони були змушені продати частину свого зерна для закупівлі певної худоби, якою мав заволодіти колгосп.) Це був натяк для тих, хто ще не вступив, що їм буде легше, якщо вступлять. У 1950 нам було сказано віддати 90 центнерів зерна та сплатити 9 300 рублів грішми. Щоб отримати уявлення, наскільки непомірним був цей податок, наш будинок в селі був оцінений лише в 19 000 рублів, що означало, що ми заплатимо податок у 50% від вартості нашого будинку за один рік. Очевидно, у нас не було таких коштів, щоб сплатити такий податок, і ми були змушені вступити в колгосп. Мій батько пожалівся на таке ставлення і заявив, що хоче назад до Чехословаччини зі своєю сім'єю; за це його було заарештовано і вислано ☐​☐​☐​☐​☐​☐​☐​☐​☐​☐​