дати вози. Потім Фльоран в'їхав до Парижу, зомлілий, зціпивши зуби й лежачи на пучках моркви.
— Гей, слухайте но, ви там, угорі! — голосно гукнула мадам Франсуа.
А що він не ворухнувся, то вона злізла на воза і штовхала його. Тоді Фльоран очутився й сів. Він спав і не чув більше голоду, а тепер зовсім очманів. Городниця силувала його злізти, приказуючи:
— Ви ж допоможете мені розвантажитись, га?
Він узявся допомагати. Якийсь гладкий панок з ціпком і в фетровому капелюсі, з бляхою на лівій вилозі пальта, сердився й стукав ціпком по пішоходу:
— Ану, мерщій, ану, мерщій, повертайтесь! Посуньте воза. Скільки метрів маєте? Чотири, еге?
Він дав квитка мадам Франсуа, що витягала гроші з полотняної торбинки. І подався далі сердитися й стукати своїм ціпком. Тим часом мадам Франсуа, взявши Бальтазара за вуздечку, повернула ним так, що задні колеса воза вперлися в пішохід. Тоді, знявши з задка дошку, відзначивши наперед жмутами соломи свої чотири метри на пішоході, вона попросила Фльорана передавати їй городину, по одному пучкові. Вона методично викладала свій товар на кам'яні плити, дбаючи, щоб виходило гарно, щоб купи городини були оточені смужкою листя. На диво швидко виклала вона цілу піраміду, що в темряві скидалась на барвистий, гратчастий килим. Коли Фльоран передав їй великий оберемок петрушки, яку знайшов на дні воза, вона загадала йому ще одну послугу:
— Будь ласка, допильнуйте мого товару, доки я відведу воза... Це два кроки відціля, вулиця Монторґейль, на заїзді «Золотий Циркуль».
Фльоран сказав їй, щоб ішла спокійно. Від руху йому не ставало легше. Відколи він прокинувся, голод знову давався чути. Він сів, спершися спиною на купу капусти, коло товару мадам Франсуа, сказавши собі, що так воно краще, що він не ворухнеться й чекатиме. Голова йому була важка, мов казан, і він не дуже то тямив, де він. На початку вересня ранком буває дуже темно. Ручні лихтарики навколо нього посувались поволі, зупиняю
