рів допіру порубав голови п’ятьом нещасним, полоненим на барикаді вулиці Ґренета. П’ятеро трупів валялось на пішоході, там, де він тепер, здається, помічав червону редиску. Він урятувався від рушниць тим, що міська варта була озброєна самими шпагами. Його відвели до найближчого поліційного участку, залишивши начальникові такий рядок, надряпаний оливцем на шматочку паперу: «Взято із скривавленими руками. Дуже небезпечний». До самого ранку тягали його з участку до участку. Той шмат паперу переходив разом із ним.. Йому набили на руки кайдани й пильнували, немов буйного божевільного. В участку на вулицях Ленжері п’яним салдатам спало на думку розстріляти його; вони вже для цього великий лихтар засвітили, коли несподівано дістали наказа приставити полонених у депо поліційної префектури. За день він був у казематі Бісетрського форту. І відтоді він терпів голод. Він голодував у казематі, і голод більше не залишав його. їх була сотня заарештованих, на дні цього льоху; їм, наче спійманим звірам, кидали малесенькі порції хліба. Коли Фльоран став перед судовим слідчим, його обвинувачено в належності до таємної змови. І коли він присягався, що це брехня, суддя витяг з обгортки шматок паперу: «Взято із скривавленими руками. Дуже небезпечний». Цього було досить. Його засуджено на заслання. За шість тижнів, у січні, тюремник збудив уночі Фльорана, і його, разом з більш як чотиристами іншими арештантами, було замкнено на подвір’ї. За годину цю першу партію було виряджено на понтони та в заслання, з кайданами на руках, між двома лавами жандарів з набитими рушницями.
Вони перейшли Австерліцьким мостом, пішли бульварами й дісталися до Гаврського вокзалу. Була масниця, щаслива карнавальна ніч; вікна бульварних ресторанів світились; на височині вулиці Вів’єн, на тім самім місці, де Фльоранові ще ввижалася невідома, забита, чий образ він носив у собі, він помітив у великій колясі замаскованих дам з голими плечима, що цвірінькали сміючись. Вони сердилися, що не можуть проїхати далі «через отих каторжних, що їм і краю не видко». Від
