Сторінка:Granitsy-galitsko-volynskogo-gosudarstva.pdf/2

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Валківська (1252, на р. Росі, лівою притокою Німану, нині місто в Білорусі), Турійськ на Німані (Турський) (1253, нині с. Турейськ Щучинського р-ну Гродненської обл.), Слонім (1253, на р. Шарья, лівій притоці Німану). Більшість цих міст значно старше часу першої згадки в джерелах, як свідчать археологічні дослідження; зокрема, Новогрудок розвивався з кінця Х ст. і в ХІІ ст. вже був класичним містом з укріпленим «окольним градом»[1].

На початку ХІІІ ст. Городенське князівство роздрібнилося. Один з нащадків Всеволодка Давидовича — Гліб в 1255-1260 рр. очолював Валківське князівство. На його доньці Олені одружився князь Роман Данилович, колишній бл.1253-1258 рр. князь Новогрудський. Їхній син Василько Романович в 1281-1282 рр. тримав Слонімське князівство[2]. Частина Городенського князівства з Городньому і Новогрудкому на початку ХІІІ ст. потрапила під литовське володіння, і, на думку ряду дослідників (з цього приводу точиться гаряча полеміка між литовськими і білоруськими археологами), Новогрудок навіть став столицею короля Міндовга, але вже через деякий час був переданий Роману Даниловичу, пізніше знову приєднаний до Литви, а під час війни 1274-1276 рр. розорений галицьким князем Левом Даниловичем[3]. Новогрудську волость дослідники часто виділяють окремо і називають Чорною Руссю (Північної Руссю), але ця назва пізнього походження — з XV[4] або навіть XVIII в.[5], але ніяк не раніше 1351 р.[6]

Через Городненську волость лежали торгові шляху до Литви, Пруссії і Ятвягію.

На північному заході уздовж кордонів тягнулася Дорогичинська волость. Невелика ділянка кордону з ятвягами проходила вздовж правої притоки р. Нарви — р. Бебжа. На півночі від цієї лінії знаходилися корінні ятвязькі землі з рядом городищ, виявлених археологами[7]. При впадінні Бебжа в Нарву знаходився замок Візна, який 1145 р. польський князь Владислав Вигнанець передав волинським князям за допомогу проти молодших Болеславичів[8]. На підставі листа бальгійського комтура Тевтонського ордену від 14 листопада 1325 р.[9] можна стверджувати, що Візна і далі залишалася волинським прикордонним замком і крайнім північно-західним форпостом.

Від Визни на південь межа йшла, імовірно, по р. Нарві до м. Сурожа, яке знаходилось на правому березі. Археологічний матеріал дозволяє так датувати виникнення Сурожу не пізніш кордону ХІІ—ХІІІ стст.[10]Между р. Нарва і р. Нурець кордон прикривав Більськ, лежить на р. Орлі, притоці Нарви. У 1288 володимирський князь Володимир Василькович прикрасив церкву в Більську і подарував їй книги. На р. Орлі, ймовірно, лежав і Орільський (згаданий вперше під 1204 г.). Далі кордон

Через Городненскую волость лежали торговые пути в Литву, Прус­сию и Ятвягию.

На северо-западе вдоль границ тянулась Дорогичинская волость. Небольшой участок границы с ятвягами проходил вдоль правого при­тока р. Нарвы - р. Бебжи. На севере от этой линии находились корен­ные ятвяжские земли с рядом городищ, обнаруженных археологами10. При впадении Бебжи в Нарву находился замок Визна, который в 1145 г. польский князь Владислав Изгнанник передал волынским князьям за помощь против младших Болеславичей11. На основании письма бальгийского комтура Тевтонского ордена от 14 ноября 1325 г.12 мож­но утверждать, что Визна и далее оставалась волынским погранич­ным замком и крайним северо-западным форпостом.

От Визны на юг граница шла, вероятно, по р. Нарве до г. Сурожа, лежащего на правом берегу. Археологический материал позволяет да­ тировать возникновение Сурожа не позже рубежа ХІІ-ХІІІ вв.13Между р. Нарва и р. Нурец границу прикрывал Бельск, лежащий на р. Орли, притоке Нарвы. В 1288 г. владимирский князь Владимир Василькович украсил церковь в Бельске и подарил ей книги. На р. Орли, вероятно, лежал и Орельск (упомянутый впервые под 1204 г.). Далее граница Волковыск (1252, на р. Роси, левом притоке Немана, ныне го­ род в Белоруссии), Турийск на Немане (Турск) (1253, ныне с. Турейск Щучинского р-на Гродненской обл.), Слоним (1253, на р. Шарья, ле­ вом притоке Немана). Большинство этих городов значительно стар­ ше времени первого упоминания в источниках, как свидетельствуют археологические исследования; в частности, Новогрудок развивался с конца Х в. и в ХІІ в. уже был классическим городом с укрепленным «окольным градом»4.

В начале ХІІІ в. Городенское княжество раздробилось. Один из потомков Всеволодка Давидовича - Глеб в 1255-1260 гг. возглавлял Волковыское княжество. На его дочери Елене женился князь Роман Данилович, бывший ок.1253-1258 гг. князем Новогрудским. Их сын Василько Романович в 1281-1282 гг. держал Слонимское княжество5. Часть Городенского княжества с Городном и Новогрудком в начале ХІІІ в. попала под литовское владение, и, по мнению ряда исследова­телей (по этому поводу продолжается горячая полемика между литов­скими и белорусскими археологами), Новогрудок даже стал столицей короля Миндовга, но уже через некоторое время был передан Рома­ну Даниловичу, позднее снова присоединен к Литве, а в ходе войны 1274-1276 гг. разорен галицким князем Львом Даниловичем6. Новогрудскую волость исследователи часто выделяют отдельно и называ­ ют Черной Русью (Северной Русью), но это название позднего про­ исхождения - с XV7 или даже XVIII в.8, но никак не раньше 1351 г.9

Через Городненскую волость лежали торговые пути в Литву, Прус­ сию и Ятвягию.

На северо-западе вдоль границ тянулась Дорогичинская волость. Небольшой участок границы с ятвягами проходил вдоль правого при­ тока р. Нарвы - р. Бебжи. На севере от этой линии находились корен­ ные ятвяжские земли с рядом городищ, обнаруженных археологами10. При впадении Бебжи в Нарву находился замок Визна, который в 1145 г. польский князь Владислав Изгнанник передал волынским князьям за помощь против младших Болеславичей11. На основании письма бальгийского комтура Тевтонского ордена от 14 ноября 1325 г.12 мож­ но утверждать, что Визна и далее оставалась волынским погранич­ ным замком и крайним северо-западным форпостом.

От Визны на юг граница шла, вероятно, по р. Нарве до г. Сурожа, лежащего на правом берегу. Археологический материал позволяет да­ тировать возникновение Сурожа не позже рубежа ХІІ-ХІІІ вв.13Между р. Нарва и р. Нурец границу прикрывал Бельск, лежащий на р. Орли, притоке Нарвы. В 1288 г. владимирский князь Владимир Василькович украсил церковь в Бельске и подарил ей книги. На р. Орли, вероятно, лежал и Орельск (упомянутый впервые под 1204 г.). Далее граница

  1. ↑ Гуревич Ф.Д. Детинец и окольный град древнерусского Новогрудка в свете археологических работ 1956-1977 гг. // Советская археология. 1980. № 4. С. 87-101; Ее же. Древний Новогрудок. М., 1981.
  2. ↑ Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ - початок XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Львів, 2000. С. 227-229.
  3. ↑ ПСРЛ. Т 2. Стб. 816, 818, 828, 831, 838, 862-863, 872-873, 920.
  4. ↑ Воронин Н.Н. Древнее Гродно // МИА. № 41. М., 1954.
  5. ↑ Соловьев А.В. Белая и Черная Русь // Русское археологическое общество в королевстве Югославии. Белград, 1940. С. 64.
  6. ↑ Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. М., 1959. С. 319.
  7. ↑ Кучинко М. Проблема етноплемінних та адміністративних меж Волинської землі кінця Х - середини XIV ст. // Галичина та Волинь у добу середньовіччя. До 800-річчя з дня народження Данила Галицького / Історичні та культурологічні студії. Вип. 3. Львів, 2001. С. 191-192.
  8. ↑ Войтович Л.В. Волинська земля... С. 11.
  9. ↑ Paszkiewicz H. Jagiełłonowie a Moskwa. Warszawa, 1933. S. 272-273.
  10. ↑ Musienowicz K. Granica mazowiecko-drehowicka na Podlasju we wczesnym średniowieczu // Materiały wczześnośredniowieczne. 1960. № 5. S. 187-230; Jaskanis J. Badania archeologiczne w woj. Białostockim w latach 1945­ 1963 // Rocznik Białostocki. 1965. № 5. S. 97-123.
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Сторінка:Granitsy-galitsko-volynskogo-gosudarstva.pdf/2&oldid=71894