був по р. Нурець, де знаходилось м. Бранськ (кінець ХІІ ст.), До її впадання в Західний Буг. Від мазовецьких земель в районі р. Нарви і р. Нурець волинські землі відділялися смугою непрохідних боліт і густих лісів. Візна, Сурож, Більськ, Орільський і Бранський були містами Дорогичинського князівства.
Сам Дорогичин (вперше згаданий під 1142 р. археологічні матеріали кінця VII ст.) На Західному Бузі, виходячи із знахідок більше 10 тис. Свинцевих булл ХІ-ХІІІ ст., Тривалий час був, напевно, однією з головних митниць на західному кордоні Русі. Через місто проходили шляхи у Мазовію, Польщу, Тевтонський орден і великий Балтійський («бурштиновий») міжнародний торговий шлях.
Тут княжили князі молодшої гілки волинських Мономаховичів Василько Ярополчич (бл.1180 — після +1182) і його син (до 1192 р.). Тут, в 1253 був коронований Данило Романович. Це князівство передав волинський князь Любарт-Дмитро Гедимінович старшому братові Кейстута за його допомогу у боротьбі за галицьку спадщину.
Від Дорогичина до Берестя кордон проходив, ймовірно, по Західному Бугу. Тут знаходилось м. Мельник, поява якого археологи відносять до ХІ ст., у 1209-1215 рр. ця територія була захоплена польським князем Лешком Білим, але вже в 1217-1219 рр. Романовичі зуміли її повернути. Мельник знаходився на межі Дорогичинського і Берестейського князівств і, швидше за все, входив до складу першого. Під 1260 році тут згадується церква Св. Богородиці.
Південніше Дорогичинського князівства перебувала Берестейська волость, яка охоплювала басейни р. Лісової, Муховця і верхів'я Ясельда. За ці важливі в стратегічному відношенні землі йшла боротьба в періоди ослаблення Волині в останній чверті ХІІ ст. і в 1209-1217 рр., коли на них претендували пінські, мінські і мазовецькі князі. Найбільшим центром тут було Берестя (1019 р, при впадінні р. Муховця в Західний Буг, нині м. Брест у Білорусі). Кам'янець (1276) на правій притоці Західного Бугу р. Лісовий став прикордонним містом на північному кордоні після захоплення Литвою Волковиська і Слонима. Здітов на р. Ясельда, лівій притоці Прип'яті (1252 р нині с. Здітово Березовського р-ну Брестської обл. у Білорусі), було крайнім північно-східним пунктом на кордоні з Турово-Пінської землею.
По Бугу межа, ймовірно, йшла до боліт в районі р. Володави, в гирлі якої знаходилось однойменне місто, вперше згадане під 1240 р. Це був крайній північно-західний пункт Холмської волості. У верхів'ях р. Володава, біля нинішнього с. Андрєєва, перебувало місто Андрєєв, згаданий вперше під 1204 р.[1] Виникнення цього міста можна пов'язати з волинським князем Андрієм
шла по р. Нурец, где лежал г. Бранск (конец ХІІ в.), до ее впадения в Западный Буг. От мазовецких земель в районе р. Нарвы и р. Нурец волынские земли отделялись полосой непроходимых болот и густых лесов. Визна, Сурож, Бельск, Орельск и Бранск были городами Дорогичинского княжества.
Сам Дорогичин (впервые упомянутый под 1142 г., археологические материалы конца VII в.) на Западном Буге, исходя из находок более 10 тыс. свинцовых булл ХІ-ХІІІ вв., длительное время был, наверное, одной из главных таможен на западной границе Руси. Через город проходили пути в Мазовию, Польшу, Тевтонский орден и большой Балтийский («янтарный») международный торговый путь.
Здесь княжили князья младшей ветви волынских Мономаховичей Василько Ярополчич (ок.1180 - после 1182) и его сын (до 1192 г.). Здесь в 1253 г. был коронован Даниил Романович. Это княжество передал волынский князь Любарт-Дмитрий Гедиминович старшему брату Кейстуту за его помощь в боробе за галицкое наследство.
От Дорогичина до Берестья граница проходила, вероятно, по Западному Бугу. Тут находился г. Мельник, появление которого археологи относят к ХІ в., в 1209-1215 гг. эта территория была захвачена польским князем Лешком Белым, но уже в 1217-1219 гг. Романовичи сумели ее вернуть. Мельник находился на черте Дорогичинского и Берестейского княжеств и, скорее всего, входил в состав первого. Под 1260 г. здесь упоминается церковь Св. Богородицы.
Южнее Дорогичинского княжества находилась Берестейская волость, которая охватывала бассейны р. Лесной, Муховца и верховья Ясельды. За эти важные в стратегическом отношении земли шла борьба в периоды ослабления Волыни в последней четверти ХІІ в. и в 1209-1217 гг., когда на них претендовали пинские, минские и мазовецкие князья. Самым большим центром здесь было Берестье (1019 г., при впадении р. Муховца в Западный Буг, ныне г. Брест в Белоруссии). Каменец (1276) на правом притоке Западного Буга р. Лесной стал приграничным городом на северном кордоне после захвата Литвой Волковыска и Слонима. Здитов на р. Ясельде, левом притоке Припяти (1252 г., ныне с. Здитово Березовского р-на Брестской обл. в Белоруссии), был крайним северо-восточным пунктом на границе с Турово-Пинской землей.
По Бугу граница, вероятно, шла до болот в районе р. Володавы, в устье которой находился одноименный город, впервые упомянутый под 1240 г. Это был крайний северо-западный пункт Холмской волости. В верховьях р. Володавы, возле нынешнего с. Андреева, находился город Андреев, упомянутый впервые под 1204 г.14 Возникновение этого города можно связать с волынским князем Андреем
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Т 2. Львів, 1902. С. 608.
