На полудневозахіднім окраю обшару Галичини заселеного Русинами живе ядренний люд, привязаний твердо до віри і обрядів своїх праотцїв, котрого говор значно і вибитно ріжнить ся від прочих говорів галицкоруских. Ті Русини суть то так звані Лемки або Лемчаки. Заселяють они повіти Лїский, Сяніцкий, Коросняньский, Горлицкий, Грибівский, Ясїльский і Новосандецкий а числять до 160.000 душ. Назву свою одержали від частицї на Лемківщинї загально вживаної лем, котра подекуди звучать також лен (пр. в Вв.) або нем (пр. в Щ.) Частиця ся відповідає у Долів і инде вживаному іно, йно, но, словацкому len, ческому jen, польскому jeno = тілько, лише, лиш, лишень tantum, nur.
В Галичинї назва Лемки була первістно прозивною, котра вишла вперше мабуть від сумежних Бойків. Оба тоті племена рускі взаїмно передразнювали ся: Бойки називали своїх руских сусїдів від частицї лем місто в Бойківщинї вживаного слівця лише „Лемками“; Лемки же своїх руских сусїдів від частицї бойе дразнили „Бойками“. Тому то Лемки зарівно як і Бойки ще і тепер дуже нерадо чують від сусїдів тоті прозивки і рішучо від тих назв відпекують ся. Коли Лемка поспитати: „Ви Лемки?“ — то відповідає він видимо обиджений з неохотою: „Ми Русна́кы; ма́ме я́зык выкла́дный; Ле́мки то мо́же дес да́ле, там ме́дже Бо́йкы“.
Замітно, що на угорскій Руси загально уживають ся назви „Лемакы“ і „Лишакы“ для поіменованя тамошних Руснаків і нїхто з тамошного люду тих назв не уважає обидними. Мабуть і ся обстанова, що галицкі Лемки назву дану їм рускими сусїдами уважають за обидну, скріплює мою догадку про частний вихід угорских Лемаків в давнїйших часах до пограничних сторон Галичини саме там, де тепер розсїла ся Лемківщина. Зайшлих з Угорщини
