Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

НА ШЛЯХУ ДО НОВОГО СВІТУ

24 серпня 1947 року в Бременгавені я швидко піднявся на борт великого вантажного судна, на якому, здавалося, не було жодного члена команди, вийшов сходами на палубу й поглянув на море. Вперше у своєму житті, дивлячись на Захід, побачив морські простори аж до обрію. Я прямував до Нового Світу, залишаючи позаду старий, який не мав вікових зморшок, проте все ще загоював шрами, залишені війною. Все довкола в руїнах, особливо у Німеччині — результат численних “килимових бомбувань”. Навіть завали ще не повністю розчистили. Країни та їхні народи були виснажені тою страшною війною. В той час я не дивися назад, а думав про майбутнє у Новому Світі, що здавалося таким багатообіцяючим. У порівнянні з Західною Україною, яка була частиною Австро-Угорської Імперії, а пізніше під польською адміністрацією між двома світовими війнами, Канада була для мене країною мрій.

У Німеччині, в таборі для біженців, мене найняла компанія “Abitibi Power and Paper” (Абітібі Пауер енд Пейпер) на працю лісоруба у Канаді. Компанія виготов­ляла папір з волокон деревини. Для цього потрібно було зрубати багато дерев, очистити їх від гілля, розрізати на колоди довжиною вісім футів, скласти їх у корди 8×4×4 фути, щоб потім сплавити річкою до найближчої залізничної станції чи прямо на паперову фабрику.

Сотні молодих українців найнялися для вирубки лісу в Північному Онтаріо. Необхідними якостями для цієї