тором, людина лише допомагає учасникам виразити їхні погляди, а потім краще зрозуміти важливість поглядів інших учасників. Підсумки допомагають слухачам також зрозуміти, наскільки їхні думки відповідають дебатам.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/121}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Діти Туся, Лесик і Тіна. Аспен, Колорадо, 1978 р.
За допомогою праці в Аспені я не тільки пізнав ключові ідеї багатьох філософів, політично-наукових філософів та видатних письменників, а й познайомився з цікавими людьми серед учасників, декотрі з яких займали дуже високі посади. Пригадую, як на другий день обговорення теми “Особистість та суспільство” ми почали говорити про нацистську Німеччину. Панувала атмосфера відкритості. Раптом один американець, який виріс у Німеччині, сказав: “Я був членом молодіжного гітлерівського руху і, згадуючи, який політичний контекст був тоді в Німеччині, не думаю, що робив щось погане”. Всі заціпеніли та на мить запанувала тиша. Ситуацію врятувала Ширлі Теркл, доцент соціології з MIT. Вона сказала, що нещодавно була у Південній Африці, відвідуючи там своїх родичів, які всі були євреями. Її вразило, що, незважаючи на факт, що євреї страшенно постраждали під владою нацистів, у Південній Африці вони насолоджувалися своїм статусом білих людей, не відчуваючи ані занепокоєння, ані провини в тому, що чорношкірі люди дуже постраждали від апартеїду. Вона сказала, що не думає, що всі німці погані, а всі євреї хороші. У кожній нації чи етнічній групі є хороші й погані люди, а політичні, економічні чи соціальні обставини можуть викликати добре чи погане у людях. Ці кілька хвилин були дуже зворушливі. Всі ми були схвильовані згаданою дискусією.
На третій день семінару, який проходив цікаво і де я, вочевидь, добре виконував роль модератора, ми зробили звичайну перерву на фуршет. Я йшов з тарілкою на терасу, шукаючи вільний столик, коли мене зупинив один з учасників семінару і сказав: “Бобе, будь ласка, приєднуйтесь до нас”. Столик був на чотирьох і троє учасників уже сиділи за ним. Я відчував, що всі вони високо цінують мене. Один з них був знаним професором, другий — лідером профспілки, а третій — високо-
