відвідувала нас щодня та насолоджувалася купанням у нашому басейні. День за днем вона ставила запитання, куди б ми хотіли поїхати, які організації відвідати тощо, тобто ті, на які я вже давав відповідь. Я пояснив, що ми хотіли б відвідати кілька інститутів у Москві, потім поїхати до “другої столиці” — Ленінграда, провести два чи три дні у Києві й кілька днів у Львові. Наголосив, що ми також хотіли б відвідати моє рідне село Коропець поблизу Карпат у Західній Україні. Після двотижневих щоденних набридань Ірина нарешті сказала, що все буде організовано відповідно до наших побажань.
Коли ми прибули до Москви, в аеропорту нас зустрів приємний молодий чоловік, який навчався у Массачусетському інституті технології. Він чудово володів англійською і працював на Держкомітет. Гвішиані сам цікавився MIT, який часто був генератором багатьох нових технологій, в результаті чого у Бостоні створили цілий ряд підприємств. Наш гід привіз нас до готелю “Україна” — величезної будівлі з 4000 номерів. Він швидко зареєстрував нас, провів до кімнат і сказав, що ми можемо відпочити, а потім він відвезе нас до Держкомітету, щоб детально обговорити програму нашого візиту. До Держкомітету я поїхав сам. Там мене зустріла Ірина та ще двоє чиновників.
Привітавшись, я запитав: “Чи погоджена нами програма дійсна?”
Ірина відповіла: “Так, так. За винятком однієї дрібнички”.
Я спитав: “Якої?”
Вона сказала: “Не можемо знайти кімнати для вас у жодному з готелів Львова”.
Я з недовірою подивився на них і сказав: “Ви не можете дістати дві кімнати для нас у жодному готелі у Львові?”
Вибачаючись, вона відповіла: “На жаль, ні”.
Тоді я сказав: “Я переоцінив вагу Держкомітету. Якщо ви не можете навіть знайти два готельних номери в цілому Львові, думаю, Держкомітет не має тут особливого впливу. Тому, будь ласка, купіть нам три зворотних квитки до Женеви на завтра”.
Ірина сказала: “Але, пане Гаврилишин... Буде дуже шкода, бо, бачте, ми хотіли б продовжити ваше перебування у Москві хоча б на один день, тому що так багато директорів різних інститутів хотіли б зустрітися з вами…”
Я сказав: “Ні, я повторю те, що сказав: або у нас є готельні номери у Львові, або ми повертаємося до Женеви”.
Після кількох коротких телефонних дзвінків кімнати у Львові було знайдено.
