Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/136

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ською”. Глушков був одним з росіян, яких, можливо, направили в Україну, щоб допомогти з її русифікацією і частково допомогти контролювати країну політично. Він залишився росіянином, проте надавав перевагу українській культурі, стилю життя та стосункам між людьми. В цьому сенсі він навіть став місцевим патріотом.

На час нашого перебування в Києві Інститут кібернетики виділив нам машину з водієм, а також одного з інженерів як гіда. Водієві було шістдесят років і серед іншого він відмінно співав тенором. Він розповів, що в його родині було одинадцять дітей і що вони співають у чудовому домашньому хорі. Наш гід, який чудово говорив українською, показав нам основні будівлі та установи Києва. В один момент він прошепотів нам: “Знаєте, ми проїжджатимемо поруч з музеєм Лесі Українки. Може, ви хотіли б заскочити туди на пару хвилин?” Він додав, що його мати — директорка того музею. Коли ми увійшли, там було кілька людей і директорка українською читала цитати з творів Лесі Українки, написані на стінах, але давала пояснення до них російською. В ту хвилину, коли відвідувачі перейшли до наступної зали, вона одразу ж перейшла на українську. Відрізнялася не тільки мова, а й зміст розповіді про Лесю Українку. Вона говорила про неї не як про революціонерку, відповідно до радянської пропаганди, а як про справжню українку, яка турбувалася долею свого народу і своєї нації.

Найпідступніший жарт доля зіграла з Віктором, коли ми прибули в Бориспільський аеропорт, щоб вирушити до Львова. Наш водій, який співав усю дорогу до аеропорту, подарував Лені величезний кавун. Лені взяла кавуна, проте ледве змогла втримати, тому одразу ж передала його Віктору. Ми подумки добре посміялися, коли цей елегантно вдягнений москвич був змушений весь час тримати кавун на колінах в літаку, а потім по прибуттю до Львова — в машині дорогою до готелю.

У Львів ми прилетіли після обіду. Виконуючи настанову Вадима Перчика, я подзвонив за номером, який він мені дав, назвався і сказав, що хочу відвідати завод. Чоловік, який відповів, дуже ввічливо представився й запропонував підійти до його офісу і все обговорити детальніше. Я пішов туди пішки, бо офіс був неподалік від нашого готелю. Виявилося, що той чоловік — заступник голови обласної ради. Він мав російське прізвище, однак чудово говорив українською. Він одразу ж повідомив, що нашу поїздку до Коропця організовано, водій на офіційній машині чекатиме на нас біля готелю о шостій годині наступного ранку. Потім він дещо дивно продовжив: “Знаєте, у нас у Львові є