Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/139

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


чатися з родичами[1]. Ми виїхали о шостій годині ранку. На шляху нам зустрілися кілька представників ДАІ (чи хто б вони були). Вони зупиняли машину, наш водій показував якийсь папірець і нас одразу ж відпускали. Подорож була добре спланована. На в'їзді до Коропця нас зустріли голова колгоспу, голова районної ради і моя племінниця Маруся. Вони пересадили нас в іншу машину, відвезли до центральної будівлі у селі — Будинку культури, де на нас уже чекало багато родичів. Було безліч квітів, усі були надзвичайно раді нас бачити. До цього моменту вони не знали, де я і що сталося зі мною та моїм батьком, братом і сестрою. Звістка про наш приїзд прийшла лише за кілька годин до нашого прибуття до Коропця. Потім сталася дивна річ. Коли моя дружина Лені вийшла з машини, вона вдихнула повітря і раптом з подивом у голосі промовила: “Я тут належу!” Це було справжнє дивом. Вона народилася в канадському місті Едмонтон, не знала сільського життя. А тут раптово відчула, що справді почуває себе вдома там, де її коріння. Від цього моменту вона стала Леонідою Петрівною і гордилася своїм ім'ям, тоді як в Канаді була просто Лені.

Наші родичі намагалися пошепки передати нам прохання робити усе, що скаже голова колгоспу. Він запропонував почати з відвідин середньої школи, де на нас вже чекали учні й учителі. Я сказав: “Я щойно дізнався, що моя тітка захворіла. Думаю, потрібно першою відвідати саме її”. Мої родичі були шоковані тим, що я посмів таке сказати. Проте у голови колгоспу не було вибору. Його поінформували зі Львова, що до них їде дуже важлива особа зі Швейцарії і тому потрібно сприяти виконанню її побажань. Після візиту до тітки, він сказав, що наступним пунктом нашого графіка має бути візит до Будинку культури. Я знову відмовився, сказавши: “Тут поблизу кладовище, там похована моя мати. Я хотів би побачити її могилу”. Це знову викликало певний конфуз. Потому голова колгоспу знову запитав, чи не хотіли б ми відвідати школу. Цього разу я відповів, що перед візитом до школи хочу побачити хату, де народився. Коли ми туди йшли, я помітив, що старої церкви, яка була справжньою перлиною архітектури, вже нема. Я запитав, що з нею сталося. Голова райради відповів, що церква була надто стара, тому її спалили.

Врешті ми прийшли до школи. Мені стало шкода бідних школярів, адже всіх учнів старших класів тримали у класах доки ми не приїдемо. Я сказав дітям, що народився в Коропці, проте живу у Швейцарії.

  1. Дехто з них кілька років був у засланні в Сибіру і зміг повернутися, коли до влади прийшов Хрущов.