Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/14

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


вони виявились необхідними й корисними та навіть дозволили мені робити деякі добрі діла.

Батько — Дмитро Гаврилишин. Бучач, 1939 р.

У 1930 р. мій батько купив близько 10 гектарів землі за три кілометри від Бучача та один кілометр від маленького села Жизномир. З кількома друзями й парою робітників він звів там будинок, цього разу чотирикімнатний, з погребом, зроблений з вирубаного пористого каміння кольору слонової кістки. Одного разу він взяв мене з собою на будівельний майданчик. З цікавості (яка й дотепер лишилася ключовою рисою мого характеру) я виліз по драбині аж до верхівки будинку, коли ніхто не дивився. Гордо оглянув усе навколо, оступився і впав на землю, усіяну дрібним камінням. Я майже змусив себе прийти до тями. Замість співчуття отримав гарного прочухана від батька, проте це не зупинило мене від прагнення досліджувати все, що мене цікавило.

Після того, як ми переїхали до нашого нового будинку, в мене з'явилось непереборне бажання піти до школи. Школа була у сусідньому селі й туди приймали хлопців та дівчат, яким виповнилося сім років. Мені ще не було й п'яти, але я так набридав із цим, що нарешті батько переконав директора школи прийняти мене. Вони, певно, сподівалися, що за кілька днів мені стане нудно і я припиню ходити до школи. Мені й справді стало нудно через занадто повільне викладання. Гадаю, навчання було дуже легким для мене і залишилось таким протягом усього життя. Люди у селі були дуже бідні. За їхніми стандартами, наша родина була заможна. Багато селян працювали на нашій фермі під час збору врожаю, адже в ті часи все збирали вручну. Мати посилено піклувалась про мене, тому що я був малий та мав слабке здоров'я. Зазвичай вона робила мені бутерброди, щоб я брав їх до школи. Після усіх важливих церковних свят ці бутерброди вона робила з білого пухкого хліба з домашньою копченою шинкою. Пригадую, як у школі, коли я вперше на перерві відкусив бутерброд, усі мої однокласники дивилися на мене заздрісними голодними очима. Я одразу ж віддав їм два своїх бутерброда, які було розділено на рівні маленькі частини, щоб кожен скуштував бодай трошки. Очі дітей засвітились. Цей досвід сформував моє розуміння того, що ділитися чи іноді просто щось віддавати приносить