Зустрічі з Фроловим, Примаковим і Горбачовим
За збігом обставин наступного року я відвідав конференцію у Гельсінкі, на якій також був присутній Іван Фролов. Під час перерви він підійшов до мене і запитав: “Ви розумієте, Богдане Дмитровичу, чому ми написали, що вашу книгу слід назвати ‘Дороговкази в минуле?’” Я сказав, що, звичайно ж, розумію. Раніше згадував, як учасники програм ЦНМ з Радянського Союзу дуже правдиво описували уроки, які отримали в Центрі, проте для захисту від політичного тиску вони робили такі коментарі чи подавали такі цитати, які, здавалося б, знецінювали усе написане в їхніх статтях чи книгах.
У своїй книзі я також прогнозував, чи приймуть і втілять описані мною країни ті зміни, які запропонував, і якщо ні — передбачав умови, в яких вони опиняться за десять чи п'ятнадцять років від часу написання книги. Радянський Союз моїми порадами не скористався, на відміну від Китаю, який почав реформи у 1982 р. і завдяки цьому став за короткий час економічним гігантом.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/147}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Богдан Гаврилишин з віце-президентом Китаю Ю Чилі. Пекін, 1982 р.
Михайло Горбачов не хотів розпаду Радянського Союзу. Він прагнув реформувати його для вирішення нагальних потреб: існувала економічна стагнація, країна не могла підтримувати гонку озброєнь із США. Також
