Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/164

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

Богдан Гаврилишин. Залишаюсь українцем


164

багато хто просто в бікіні, й ніби випромінювали радість життя, незалежно від кольору шкіри, обличчя, фігури та ваги. Здавалося, що люди в Ріо, але не у Сао Паоло[1], закохані у життя. Сотні людей відпочивали на пляжі, дехто плавав, дехто грав у імпровізований футбол чи волейбол, а багато хто просто лежав на піску та ніжився під яскравим сонцем — іншими словами, кожен по-своєму насолоджувався життям.

Бразилія. Ріо-де-Жанейро

Ми вирішили провести два види семінарів: один для власників і топ-менеджерів великих бразильських компаній, за що я відповідав особисто, і ще двотижневі семінари для вищого керівництва, де я також давав лекції, але за які відповідав мій колега з ЦНМ. Спочатку ми проводили семінари у Ріо-де-Жанейро, а потім перенесли програму для управлінців до спеціального готелю, де можна було проводити невеличкі конференції, на околиці міста Кампінас недалеко від Сао Паоло — фінансової, ділової та промислової столиці Бразилії. На відміну від Ріо, Сао Паоло — це місто, в якому люди змушені жити, якщо не мають іншого вибору: високі будівлі, скрізь суцільний цемент і асфальт, жорстока спека та жодної зелені.

У Ріо я провів лекцію для Міжнародної асоціації директорів, відповідальних за розвиток кадрів управління їхніх організацій. Вони приїхали з близько сорока країн з усіх континентів. В аудиторії було

  1. В українських джерелах — Сан-Паулу. (Прим. ред.)