Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/167

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Літак здійснив заплановану зупинку в Дакарі, Сенегал. Після злету я стежив за махметром — показником швидкості літака, який з нуля змінився до майже двійки, що означало — наша швидкість більш ніж удвічі перевищувала швидкість звуку. Якихось особливих відчуттів під час польоту на такій швидкості у мене не було. Гуркоту двигунів не було чути, бо він залишався за нами, вікна були дуже маленькі, сидіння — не такі комфортні, як у першому класі реактивних лайнерів. Я вже майже засинав, коли раптом почув страшенний шум і побачив, що показник махметра стрімко знизився до 0,5. Пасажирам оголосили, що один із двигунів вийшов з ладу і тому ми змушені повернутися до Дакару й здійснити там вимушену посадку. Я не злякався, проте почав непокоїтись, як зможу дістатися Ла Хульпе. На щастя, в Дакарі саме приземлився літак “Люфтганзи”, який прямував до Франкфурта. Всі місця в ньому були зайняті, але мені таки вдалося потрапити на цей рейс, хоча довелося сидіти на одному сидінні з чиєюсь дитиною. У Франкфурті в мене не було часу попередити Ла Хульпе про своє запізнення, бо пощастило одразу сісти на рейс до Брюсселя. До Ла Хульпе я прибув з півгодинним запізненням після трьох напружених днів у Бразилії, безсонної ночі, пригоди на “Конкорді”, неголений та змучений. Я ніколи не читаю лекції з аркушів, але й цього разу зміг дати дві 45-хвилинні лекції, кожна з яких закінчувалася півгодинною дискусією. Не пригадую, що саме я розповідав; здається, мій розум сам ніби відтворив уже записані лекції. Як мені розповідали пізніше, лекції були високо оцінені. По обіді я сів на літак до Женеви, на годину зайшов до офісу і вже наступного ранку давав лекцію у ЦНМ. У моєму житті було багато виснажливих подорожей, проте саме ця — до Бразилії через всі пригоди найбільше закарбувалась у пам'яті.

Чилі

У 1978 р. на мій домашній телефон подзвонив Фернандо Леніз із Сантьяго, Чилі. Коротко пояснив, що він бізнесмен, був міністром економіки в уряді Піночета з 1973 по 1975 рр., а також є головою газети “Ель Меркуріо”. Він хотів організувати триденний семінар для тридцятьох топ-менеджерів, серед яких голова Центрального банку, кілька власників та голів найбільших чилійських компаній, а також політиків і академіків. Для цього семінару йому потрібен такий директор-голова-модератор, якого б сприйняла ця група управлінців найвищого рівня. Він дзвонив до кількох організацій США з проханням знайти