Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/172

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Якось після однієї з моїх лекцій він несподівано і досить нахабно сказав: “Чому б тобі не припинити інтелектуальні мастурбації і не написати книгу? Вона ж уже у твоїй голові, потрібно лише сісти і записати її”. Знаючи його як справжнього джентльмена, я був шокований, але зрозумів, що такого поштовху потребував. Так сталося, що саме в той час Ауреліо Печчеї попросив мене підготувати лекцію до десятої річниці створення Римського Клубу, заплановану на літо 1978 р. Зазвичай я не готую жодних текстів для своїх лекцій, але цього разу мене попросили підготувати друковану копію, щоб лекцію можна було включити до матеріалів ювілейного засідання клубу. Після повернення до Женеви я продиктував текст, який пізніше фактично став першим розділом моєї книги (“Дороговкази у майбутнє”), яку я закінчив на початку 1979 р. Відчувши натхнення, того ж вечора я продиктував план змісту всієї книги й ключові ідеї до кожного розділу. Певно, цей дещо грубуватий вислів Івана змусив мене зробити те, що виявилося надзвичайно корисним у всій моїй подальшій праці.

Я й далі періодично працював у Венесуелі. Після конференції CIOS мене спочатку запросили на зустріч із радою директорів державної нафтової компанії “Петролеос де Венесуела”, де я провів одноденний семінар, як має функціонувати рада директорів. Потім виступив у ролі головного доповідача на одно- та двотижневому семінарах для виконавчих директорів, які працювали в закордонних нафтовидобувних компаніях у Венесуелі, а після націоналізації стали директорами чи членами наглядових рад тих компаній, які стали відділами “Петролеос де Венесуела”. Перший такий семінар відбувся на острові на нафтовому озері Маракаїбо. Мене вразив, але водночас і дещо налякав вигляд сотень і сотень нафтових бурових вишок та помп. Усі інші семінари, на яких я давав лекції, відбулися на венесуельському острові Маргарити, досить далеко від Каракаса, туди потрібно було летіти літаком. Буйна рослинність, вишуканий готель, гарний пляж, тепла морська вода, температура якої залишалася незмінною впродовж усього року — все це дозволило мені вповні насолодитися працею. Це нагадувало добре оплачувану відпустку. Довколишнє середовище допомагало створити розслаблену атмосферу і завдяки цьому процес викладання став дуже ефективним у поєднанні з дискусіями, запитаннями про сучасні практики, генеруванням ідей, якою мають бути стратегія, організаційна структура та стиль управління “Петролеос де Венесуела”. Таким чином мені вдалося дещо вплинути на “серце” венесуельської економіки.