Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

недосяжною мрією. Навряд чи я знав у той час, що Карл Май написав усі свої книги у Ернстхалі, його рідному містечку в Німеччині, й ніколи не виїжджав за її межі.

Відповідно до Версальської угоди, Польща мала керувати справами Галичини, одначе польський уряд намагався повністю долучити її до складу польської держави й бажав асимілювати українців, як і інші “меншини”. Уряд Пілсудського пишався славним минулим Польщі, проте дуже грубо поводився з меншинами. Поляки палили українські православні церкви на Волині й навіть створили концентраційний табір “Береза Картузька”, де ув'язнювали як українських націоналістів, що мріяли про незалежну Україну, так і комуністів, таких як Адам Шафф, марксистський філософ з Варшави, котрого я зустрів десятиліттями пізніше серед членів Римського Клубу.

Пам'ятаю дві речі, які показували некомпетентність, пафосність і водночас слабкість польської влади. На початку 30-х рр. було видано закон, згідно з яким у кожному селянському маєтку обов'язково мав бути окремий надвірний туалет — дерев'яний та вибілений усередині, для дотримання санітарних умов. Селяни, однак, звикли здійснювати свої фізіологічні потреби деінде, бо за їхньою філософією, “що прийшло з землі, в землю має й піти”. Новозбудовані туалети використовували для зберігання глиняних горщиків з молоком, де з молока збирали вершки, з яких селяни потім виготовляли масло, і кисле молоко, з якого робили білий сир. Цей закон став приводом для багатьох підпільних карикатур і жартів, у яких уряд виглядав посміховиськом.

Але серйознішою і трагічнішою була військова слабкість Польщі. Перед тим, як Німеччина напала на неї у вересні 1939-го після підписання пакту Молотова-Ріббентропа, між Німеччиною та Польщею точилася пропагандистська війна. Я дуже добре пам'ятаю вислів головнокомандуючого польської армії: “Нехай німці зачеплять хоча б ґудзика на формі нашого солдата — тоді за два тижні ми будемо в Берліні”. Рівно за два тижні німецькі танки перетнули кордон Польщі. Польська кавалерія з шаблями наголо з надзвичайною відвагою атакувала танки. Так, з надзвичайною відвагою, проте без жодного ефекту. Кавалеристів скосили кулемети, встановлені на танках. А ще за кілька днів до нашої ферми прибула машина з польськими пілотами, які втікали до Румунії, сподіваючись дістатися Великобританії. Вони влаштувалися на ніч у нашій стодолі. Вранці я дивися, як пілоти збиралися до від'їзду. Раптом побачив дещо неймовірне: на відстані близько п'яти кілометрів від