Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/196

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


братом та старшою одруженою сестрою Йосі. Йосі була художниця. Щороку вона їздила до Австрії, Швейцарії чи Франції, фотографувала альпійські квіти, потім вишивала їх, потім фотографувала вишиті квіти і публікувала альбом з колекцією фотографій. В цій царині вона була унікальна. Усі діти Танака потім відвідали нас у Женеві, а в наступні поїздки до Японії я також відвідав і їхні домівки. Так сталося, що навіть своє п'ятдесятиріччя святкував з родиною Танака у Токіо, зі своєю “японською сім'єю”.

Під час моїх поїздок до Японії я відвідував великі компанії, зустрічався з випускниками МІМ–Женева, іноді давав лекції. Було лише дві події, де я відіграв помітну роль. Перша подія відбулась, коли був членом Дорадчої ради групи “Санкен” (Sanken group). Ця група складалася з 24 голів найбільших і найпрестижніших корпорацій. Коли виникало питання, яким не займався ні уряд, ні інші інституції, група збиралася й вирішувала, що з цим робити. Того разу виникло питання, як країна може успішно розвиватись економічно і компанії ефективно управлятись, якщо немає жодної бізнес-школи чи інституту менеджменту. У США, країні-еталоні для Японії, існували сотні бізнес-шкіл, тисячі професорів менеджменту чи консультантів та десятки тисяч публікацій з даного напряму. Перед нашою зустріччю професора японського походження з Гарвардської бізнес-школи попросили написати роботу про освіту з менеджменту. На триденну зустріч групи “Санкен” також запросили п'ять експертів-радників з даного предмета. Зі США приїхав віце-президент Фонду Форда, який був відповідальний за науку, публікації та освіту з менеджменту, а також президент Університету Карнегі-Меллон, в якому діяла Школа індустріальної адміністрації (де працював єдиний професор, який отримав Нобелевську премію з економіки). З Європи запросили французького професора, знаменитого лектора з менеджменту, колись ректора усіх паризьких університетів, який потім був заступником міністра освіти. Були також швед, голова бізнес-школи при Школі економіки у Стокгольмі, і я.

Різниця у поведінці американців і європейців була разюча. Американці поводились так само, як їхні політики й дипломати. Вони вказували групі “Санкен”, що ті мають вирішити і як це рішення втілити в життя. Ми, європейці, намагалися зрозуміти, чому група “Санкен” занепокоєна відсутністю шкіл з менеджменту, тому ставили запитання, — як, наприклад, західний тип бізнес-школи чи інституту з менеджменту можна пристосувати до японської культури управління? Японці не приймають швидких рішень. Спочатку вони консультуються з усіма,