нашої ферми над залізничним мостом пролітав німецький розвідувальний літак. Двоє польських офіцерів вихопили свої пістолети й почали стріляти у літак та вигукувати: “Бандити!, Вбивці!” Який трагічний маскарад! То вже пізніше у Канаді я прочитав, що багато пілотів втекли за кордон з літаками і що генерал Сікорський, який очолив уряд в екзилі, зорганізував стотисячну армію, яка боролася проти німецької армії на всіх фронтах поруч британців. Зважаючи на всі ці фактори, я гаряче ненавидів Польщу та усе польське. Однак щасливий, що під владою комуністів польський народ прийшов до тями, став набагато реалістичнішим. У 1980-х вони знову довели велику мужність, але й показали мудрість рухом “Солідарність”, який пізніше неабияк вплинув на розвал Радянського Союзу. З часом історичні вороги Польща та Україна примирились і Польща стала незамінним стратегічним партнером незалежної України, її адвокатом у здобутті членства в Європейському Союзі, незважаючи на те, що сама Україна надто повільно розвивалась для того, щоб відповідати вимогам такого членства.
За кілька днів після того, як поїхали польські пілоти, якось я вибіг з хати і побачив через дорогу метрів за 30 від нас кавалерію, яка мчала у напрямку Бучача. Багато наїзників були з Центральної Азії, у шапках з великою червоною зіркою, які називали будьонівками (на честь відомого маршала), їхали вони на невеличких конях, які, здавалося, зовсім не мали животів. Я читав про зруйнування Києва армією Батухана, онука Чингізхана, у 1240 році, тому першою в голові промайнула страшна думка: “Це нова версія навали Чингізхана”. Таким було моє перше враження від того, що мало б бути армією Радянського Союзу з визволення Галичини від польської окупації.
Невдовзі почалися драматичні зміни. Для нової влади мій батько став “куркулем” (так називали заможних селян), а тому — “ворогом народу”. Ворогів народу засуджували до виселення в Сибір. Ми жили у постійному страху, чекаючи своєї черги. У школі я навчився співати з симульованим ентузіазмом пісні, присвячені славі “батька Сталіна”. Як хорошому учню мені казали, що я — частина квітучого майбутнього Радянського Союзу. Повертаючись додому, я знову ставав ворогом
