Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/201

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Гейден різко висловився, що то лише порожні обіцянки, що теперішній уряд не спроможний змінити ситуацію на краще. Його головною ідеєю було: “Голосуйте за нас — і Австралія через шість місяців знову буде успішною”. Для мене то звучало трохи наївно, бо справді — чи зможе хтось підготувати і прийняти всі необхідні закони, знайти нових людей на різні позиції та підготувати їх, налаштувати населення на нові шляхи лише за шість місяців?

Троє бізнесменів пропонували, щоб уряд допоміг діяльності, а отже, і конкурентоспроможності в їхніх трьох перспективних секторах. Проте висловлювання президента профспілки електриків вразило мене найбільше: “Ми в Австралії, тобто уряд, бізнес і робітники, повинні навчитися якомога краще співпрацювати разом”. Він був правий. Австралія не була зразком співпраці цих трьох секторів суспільства. Вона була далека від ситуації, властивої деяким сусіднім азіатським країнам, особливо Японії. По закінченні триденної конференції я зробив висновки, підкресливши необхідність співпраці й навівши приклад кількох країн, таких як Швеція чи Корея, де така співпраця насправді допомогла їм бути конкурентними. Мої висновки записали і через кілька днів вони були видані у вигляді брошури в гарненькій сріблястій палітурці. Гадаю, вона була розповсюджена досить широко. У мене є відчуття, що саме ці висновки зіграли свою роль у тому, що сталося з Австралією через кілька років. У 1983 р. Боб Гок — найвідоміший лідер профспілки робітників Австралії був обраний прем'єр-міністром. Серед його перших дій стало запрошення на зустріч на два з половиною дні 200 осіб з уряду, бізнесу й профспілок та кількох академіків у столиці Австралії Канберрі. Він оголосив, що мета зустрічі — спільно обговорити, як країна може мати ясне бачення свого майбутнього, сформувати стратегію розвитку і змінити стиль відносин між урядом, бізнесом та профспілками. Зустріч була досить демократична, ні до кого не ставились як до молодшого брата, учасники відкрито вносили пропозиції, що дуже відрізнялось від звичного спілкування між людьми зі згаданих секторів. Усі мали відчуття, що вони були справжніми “акціонерами” в ситуації, на яку вони могли впливати, а отже, брати активнішу участь у прийнятті рішення. Я вірю, що зустріч мала більший вплив, ніж мали б три чи навіть п'ять чудових книжок про те, як Австралія може стати більш конкурентною, якою згодом вона стала.

Я через якийсь час повернувся до Австралії, де читав лекції і керував двома подіями, що відбувалися паралельно, але з різним графіком і в різних містах: у Сіднеї та Канберрі. У Сіднеї була конференція для понад 100 менеджерів вищої ланки, яка зосередилась на аналізі сучас-