Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/219

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


США, додаткових 7 мільйонів було витрачено на безпосередню підтримку спеціальних програм та інституцій в Україні.

Наприкінці 1997 р. стали виникати певні труднощі. Для Сороса я був “українським патріотом”; це, мабуть, означало, що я не зовсім об'єктивний, тоді як деякі члени виконавчого комітету, які ставились до ситуації в Україні та в фундації критичніше, стали, на його думку, більше вартими довіри. Виникла напруженість між членами виконавчого комітету і виконавчим директором В'ячеславом Покотилом, яка закінчилась безпідставним звільненням останнього з посади.

Джордж Сорос досить песимістично ставився до можливого фінансового колапсу України з огляду на світову фінансову кризу, тоді як я дивився на ситуацію більш оптимістично, тому що мені хотілося вірити у її краще майбутнє. З огляду на це я пішов з посади голови наглядової ради Міжнародного фонду “Відродження” у червні 1998 р. з надією, що фундація продовжить добру справу. Маючи шість представництв та компетентний і відданий справі персонал, організація, здавалося, могла б і далі працювати ефективно й навіть розширюватись. Однак цього не сталося. Сорос вирішив урізати бюджет фундації до 5 мільйонів доларів вже на 1999 рік. МФВ має шляхетну місію, він досяг значних звершень. Я й багато інших людей в Україні вдячні Джорджу Соросу за фінансування МФВ у минулому й за підтримку, яку організація отримає у майбутньому.

Міжнародний центр перспективних досліджень — МЦПД

У 1990 р. не існувало жодної установи для об'єктивного аналізу та пропозицій політики уряду й адміністрації, потреба в якій була очевидна. За рахунок фінансування від Сороса я створив МЦПД. Я взяв на роботу співробітника з докторським ступенем з економіки та наукового співробітника. Ця маленька установа працювала погано. З часом вона робила лише те, що вимагав Роман Шпек, який став керівником Фонду держмайна. Це була корисна робота для цієї установи, але її масштаби були дуже обмежені.

У 1994 р. Віра Нанівська стала керівником і відродила або скоріше організувала й запустила справжній центр перспективних досліджень зі значним фінансуванням з фонду “Відкрите суспільство”. Вона працювала у Світовому банку в Москві, згодом у Києві й у неї були ноу-хау у сфері аналізу, різних варіантів політичних рішень. Я був головою